Open Library - открытая библиотека учебной информации

Открытая библиотека для школьников и студентов. Лекции, конспекты и учебные материалы по всем научным направлениям.

Категории

Государство V. Навчальні матеріали
просмотров - 83

IV. Організаційно-методичні вказівки

ІІІ. Навчально-матеріальне забезпечення

ІІ. Навчальна та виховна мета

І. Навчальні питання

1. Внутрішня структура діючих у країнах Західної Європи парламентів.

2. Вимоги щодо претендентів на посаду депутата.

3. Компетенції голів парламенту.

4. Парламентські комісії.

5. Особливість верхніх палат

6. Функції парламентів.

Навчальна мета: довести до майбутніх фахівців у галузі міжнародних відносин важливість набуття навиків в порівнянні політики різних держав.

Виховна мета:переконати студентів у своєї особистої відповідальності за належне застосування знань для розв’язування проблем у сфері міжнародних відносин.

Рекомендована література:

1. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи: інституційний вимір. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 392 с.

2. Гетьманчук М., Харченко В. Дослідження політичних систем країн Західної Європи – важливе завдання української політичної науки // Збірник наук. праць "Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку". – Львів: Вид-во НУ "Львівська політехніка". Вип.16. 2005. – С.152 – 154.

3. Політична система суспільства: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф.М.Рудича: Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: Освіта. — 456 с.

Наочні посібники:

Слайд-транспаранти:

“Основні етапи розвитку порівняльної політології”.

Технічні засоби навчання:

Графопроектор «Полілюкс».

Викладач лекційним методом викладає матеріал з теми. При викладанні матеріалу рекомендується застосовувати метод розповідь-бесіда, що надає викладачу можливість шляхом опитування (усного) контролювати засвоєння студентами викладеного матеріалу з даного розділу дисципліни.

Методом творчих рекомендацій викладач добивається закріплення студентами знань з теми, що викладається. Основну увагу слухачів треба звернути на необхідність знань студентами усіх норм, що визначають завдання, принципи та основні інститути міжнародних відносин.

1. Внутрішня структура діючих у країнах Західної Європи парламентів.

Термін парламент походить від французького слова - Рагіатепі, відповідно -рагіег (говорити). Володимир Шаповал дає таке визначення поняття парламент: "... це виборні й колегіальні вищі органи державної влади, які функціонують в умовах демократичного правління і мають свої головні повноваження в сфері законотворчості"208. У країнах Західної Європи термін парламент використовують як групове поняття щодо законодавчих інститутів поряд із терміном асамблея. Окремі країни використовують спеціальні (власні) назви: Австрія - Національна Рада, Данія - Фолькетінг, Нідерланди - Генеральні Штати, Іспанія - Генеральні Кортеси, Норвегія - Стортінг, Німеччина - Бундестаг, Португалія - Асамблея Республіки, Фінляндія - Едускунта͵ Швейцарія - Національна Асамблея та Швеція - Ріксдаг209.

За внутрішньою структурою діючі у країнах Західної Європи парламенти можна поділити на одно - та двопалатні. Однопалатні парламенти діють у Данії, Греції, Норвегії, Португалії, Фінляндії та Швеції. Двопалатні - в Австрії, Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Сполученому Королівстві, Франції та Швейцарії.

Парламент Норвегії - Стортінг формально має дві палати. Депутатів до обох палат обирають одночасно і після виборів вони самостійно визначають, до якої з двох палат вони будуть належати. Нижня палата - Одельстінг - складається з трьох четвертих депутатів, верхня - Лагтінг - відповідно з однієї четвертої депутатів. Кожна палата засідає окремо, обирає власного голову та секретаря210 Законодавча процедура розпочинається в Одельстінзі і продовжується у вищій палаті. Якщо виникає конфлікт між підходами двох частин Стортінгу до певного питання, то відбувається спільне засідання обох палат, на якому рішення приймається двома третинами голосів усіх депутатів. З огляду на те, що не відбувається сепарованих виборів до кожної палати, парламент Норвегії належить до однопалатних. Виділимо ще одну особливість парламенту цієї держави. Від 1815-1816 рр. у Норвегії сформувався звичай позначення чергових Стортінгів спочатку кожних три роки, а з 1869 р. - щорічно. Внаслідок цього парламент, вибраний у 1993 р., нумерується як 138, 139, 140 та 141 Стортінг за порядком211.

Тривають дискусії щодо визначення кількості палат у парламенті Німеччини. Нижня палата - Бундестаг - обирається на підставі змішаної виборчої системи і представляє всœе населœення країни. Верхня палата - Бундесрат, - формується з членів урядів федеральних земель, які мають право на призначення та відкликання у будь-який час своїх представників. Відсутність виборів у процесі формування Бундесрату зумовлює цілу низку питань, що ставлять під - певний сумнів однозначність оцінки парламенту ФРН як двопалатного. У спеціальній літературі існує погодженість, яка ґрунтується на такому твердженні: оскільки через посœередництво верхньої палати федеральні землі беруть участь у законодавчому процесі та в управлінні державою, то парламент ФРН треба вважати двопалатним212.

Депутатів однопалатних парламентів і нижніх палат двопалатних, які виступають законодавчою гілкою влади у власному розумінні цього слова, обирають шляхом "загальних, прямих, вільних, рівних і таємних виборів". Переважно у

Характеристика парламентів держав Західної Європи

Ном. за пор. Назва країни Нижня палата Верхня палата
назва   назва 1 назва 1
Австрія Національна рада Федеральна рада 4, або 6
Бельгія Палата представників Сенат
Греція Парламент      
Данія Фолькетінг      
Ірландія Палата представників Сенат
Іспанія Конгрес депутатів Сенат
Італія Палата депутатів Сенат республіки
Нідерланди Перша палата Друга палата
Німеччина Бундестаг Бундесрат  
Норвегія Стортінг      
Португалія Асамблея республіки      
Сполучене Королівство Палата громад Палата лордів  
Фінляндія Едускунта      
Франція Національні збори Сенат
Швейцарія Народна рада Рада кантонів
Швеція Ріксдаг      

більшості країн кількість членів парламенту є стабільною, зафіксованою у конституціях. У Греції, Іспанії та Португалії визначено мінімальний і максимальний показники кількості депутатів. У Конституції Греції визначено, що Парламент повинœен охоплювати не менше 200 і не більше 300 депутатів;215 в Іспанії мінімальна кількість Генеральних кортесів визначена Конституцією у 300, максимальна - 400 депутатів,216 а Конституція Португалії наголошує, що до Асамблеї республіки повинні входити мінімум 230, максимум 235 депутатів217. Закон припускає певні корекції кількості депутатського корпусу, що пов'язано з результатами переписів населœення. У більшості європейських країн загальний перепис населœення проводиться регулярно через чітко визначені проміжки часу і одна з його функцій полягає у визначенні кількості виборців. Зокрема, у Конституції Ірландії кількість депутатів парламенту періодично визначається спеціальним законом з розрахунку наперед усталеної пропорції між кількістю населœення та кількістю депутатів (депутата можна обирати не менш ніж на 20 тис. і не більше ніж на 30 тис. виборців). Парламент повиннен переглядати виборчі округи кожні двадцять років, щоб врахувати зміни, які є похідними від чергового перепису населœення218. Подібна процедура передбачена Конституцією Бельгії, де зазначено: " Кількість населœення у кожному виборчому окрузі визначається кожні десять років шляхом перепису населœення або в інший спосіб, який визначає законодавство. Король оголошує результати протягом шести місяців. Через три місяці після цієї публікації Король визначає кількість місць, які належать кожному виборчому округу"219. На корекцію кількості депутатів парламенту може вплинути методика конвертації голосів виборців у депутатські мандати, зокрема наявність вирівнюючих мандатів (див. розділ "Виборчі системи")

2. Вимоги щодо претендентів на посаду депутата

Вимоги щодо претендентів на посаду депутата здебільшого подібні у більшості країн Західної Європи. У Конституції Бельгії зафіксовано: "...бути бельгійцем, володіти громадянськими і політичними правами, досягнути двадцяти п'яти років, проживати у Бельгії"220.

Віковий ценз претендентів на посаду депутата регламентується не у всіх країнах. У Норвегії потенційному парламентарю треба мати 18 років, Австрії - 19, Ірландії - 21, у Бельгії, Греції та Італії - 25 років. В інших країнах вікова межа коливається між мінімальним і зазначеним максимальним показником. У Королівстві Данія існує додаткове обмеження - закон визначає в яких випадках карні порушення та соціальна допомога для бідних може бути законною підставою для позбавлення виборчих прав221. У Королівстві Норвегія згідно зі статтею 61 Конституції кандидувати можуть лише громадяни Норвегії, які проживають на її території не менше десяти років222. Для багатьох категорій державних службовців існують обмеження стосовно обрання. У Конституції Іспанії до цих категорій належать: "...члени Конституційного суду; вищі посадові особи державної адміністрації, за винятком членів Уряду; захисники народу; члени судів, судді і прокурори; професійні військові та особи, які перебувають на дійсній службі в органах національної безпеки та поліції; члени виборчих комісій"223. У Сполученому Королівстві подібні обмеження стосуються державних службовців. Найширші обмеження щодо кандидатів у депутати парламенту розроблено та зафіксовано у Конституції Греції. Вони передбачають, що особи, які займають оплачувану державою посаду, офіцери збройних сил та органів безпеки, службовці місцевих органів управління або інших юридичних осіб публічного права, мери та представники муніципальних рад, керівники або голови адміністративних рад юридичних осіб публічного права, державних або муніципальних підприємств, нотаріуси, зберігачі іпотек та записів іпотечних ресурсів, не можуть висуватися кандидатами та бути обраними, якщо вони не підуть у відставку до свого висунення224.

Депутати парламентів європейських країн є представниками усього народу, або нації і не повинні бути зв'язані жодними наказами або вказівками своїх виборців, тобто виключається імперативний характер мандата депутата. У Конституції Італії така вимога зафіксована так: "Кожен член Парламенту представляє націю і виконує свої функції без імперативного мандата"225. У Конституції Швейцарії діє стаття 161, яка називається "Заборона імперативного мандата" і передбачає голосування депутатів без інструкцій та обов'язкове оприлюднення зв'язків депутата з групами інтересів226. Незважаючи на відсутність інституту імперативного мандата͵ депутати європейських парламентів активно співпрацюють із виборцями на місцях. Характер цієї співпраці відрізняється у кожній державі і значною мірою залежить від типу виборчої системи.

В усіх державах на парламентарів поширюється правило депутатського імунітету. У Конституції ФРН воно сформульовано так: "Депутат може бути притягнений до відповідальності або заарештований за дії, які підлягають кримінальній відповідальності, лише зі згоди Бундестагу, за винятком випадків затримання на місці злочину або протягом дня, наступного за днем скоєння такої дії. ... Крім того, згоди Бундестагу потрібно щодо будь-якого іншого обмеження особистої свободи депутата͵ або стосовно застосування до нього процедури згідно зі статтею 18 Основного закону (ця стаття передбачає відповідальність за дії спрямовані на боротьбу проти основ вільного демократичного ладу у ФРН - А.Р.)...Будь яке карне переслідування і процедура на підставі статті 18, будь-який арешт або будь-яке інше обмеження особистої свободи депутата повинне бути призупинœене за вимогою Бундестагу"227. Конституція Данії, поряд із проголошенням депутатського імунітету, дає чітку кваліфікацію дій, які спрямовані на його порушення: "Будь-яка особа, яка зазіхає на його (депутата - А.Р.) безпеку або свободу, видає накази або виконує наказ, який загрожує Фолькетінгу, вважається винною у скоєнні державної зради"228.

На депутатів європейських країн поширюється також правило індемнітету, яке передбачає неможливість переслідування за дії, які пов'язані з виконанням депутатських повноважень. Згідно з Конституцією ФРН: "Депутат у жодному разі не може переслідуватись у судовому або адміністративному порядку, або яким-небудь іншим чином бути притягненим до відповідальності поза Бундестагом за голосування або позицію, висловлену у Бундестазі, або в одному з його комітетів. Це правило не діє у випадках наклепницького характеру"229.

У багатьох європейських країнах конституційно також закріплено право депутатів використовувати конфіденційну інформацію, зокрема у Конституції Греції зазначено: "Депутат парламенту не зобов'язаний давати свідчення щодо інформації, яка надійшла до нього, яку він отримав під час виконання своїх обов'язків, а також щодо осіб, які у довірливій формі повідомили йому цю інформацію, або яких він інформував сам."230

Конституційно або законодавчо визначається рівень платні, а також інших доходів і привілеїв, які належать кожному депутату. У Страсбурзі 17 грудня 2003 р. Європарламент прийняв рішення про регулювання доходів депутатів Європейського парламенту. Рівень їхніх доходів повинœен становити 50 % від доходу судді Європейського Трибуналу. До цього моменту їхній дохід мав відповідати рівню доходів депутатів у національних парламентах. На грудень 2003 р. рівень місячного доходу депутатів національних парламентів становив (в євро): Австрія - 7500,20; Бельгія - 5668, 25; Данія - 5555,00; Греція - 4800, 00; Ірландія - 5984,42; Італія -10974,66; Іспанія - 2618,78; Нідерланди -6467,24; Німеччина -7009,00; Португалія - 3448,97; Сполучене Королівство - 7106,87; Фінляндія - 4541,07; Швеція - 4985,00. Уніфікація положення стосується лише депутатів Європарламенту.

До основних привілеїв депутатів Асамблеї Португалії належать: "...відтермінування від військової та громадянської служби або від громадянської мобілізації; вільний проїзд і право на отримання спеціального паспорта для офіційних поїздок за кордон; спеціальне посвідчення особи; винагорода, передбачена законом"231. Парламентарям не можна займатися іншими видами діяльності, крім виконання депутатських обов'язків. Виняток становить лише викладацька робота. Найширші обмеження щодо сумісництва депутатів зафіксовано в Конституції Греції232. Депутатам парламенту, які до свого обрання працювали на державній або громадській службі, після завершення депутатських повноважень держава законодавчо гарантує повернення на попередню роботу і посаду, або їм повинні надати іншу, рівноцінну233.

Новообраний парламент кожної країни обирає свого голову та його заступників, які повинні постійно працювати протягом каденції парламенту. Виняток становить Бельгія, де Голову Парламенту переобирає кожна сесія234, та Швейцарія, де голів палат згідно зі статтею 152 обирають лише на один рік без права повторного обрання на наступний рік235. Посада голови парламенту у багатьох країнах має власну назву: Австрія - Президент Національної ради; Сполучене Королівство - Спікер Палати громад, Швеція - Тальман. В Ірландії Конституцією передбачено, що особа, яка виконувала обов'язки Голови Палати представників перед її розпуском, вважається обраною як депутат Палати представників наступного скликання без виборів236.

3. Компетенції голів парламенту

Переважно до компетенції голів парламенту належить ведення засідань сесії парламенту. Розглянемо ці повноваження на прикладі повноважень Спікера Палати громад Сполученого Королівства, де діють так звані правила спікера. Він має право трактувати діючий регламент і традиції, які склалися; відкриває та закриває обговорення питань; приймає або відхиляє пропозиції щодо закінчення процедури обговорення; має право регламентувати кількість питань під час обговорення; підтримує партійний баланс між виступаючими в обговоренні; визначає яка пропозиція (поправка), в якій послідовності буде обговорюватись; проголошує результати голосування; розподіляє законопроекти між постійними комісіями; візує рішення прийняті парламентом і відправляє їх на підпис до голови держави, а також підписує протоколи засідань; організовує виконання внутрішньопарламентських рішень; підтримує організаційний порядок у сесійній залі; відповідає за роботу внутрішніх допоміжних служб парламенту; представляє палату у відносинах з іншими державними органами; виконує цілу низку церемоніальних функцій237.

Дещо більший обсяг компетенції щодо інших голів парламентів європейських країн має Тальман - голова Парламенту Швеції. Він відіграє вирішальну роль у процесі обрання голови уряду, від його імені проголошують розпорядження про призначення нового прем'єр-міністра, він приймає відставку голови уряду. Фактично рівень його компетенції з багатьох питань дорівнює компетенції глави держави і зумовлений слабкістю владних повноважень Короля Швеції, а також тим, що він представляє найбільшу за кількістю депутатів політичну партію в парламенті країни238. Голова Парламенту Ірландії, у разі виникнення рівного результату під час голосувань у парламенті, має вирішальний голос239. У багатьох країнах за головами парламентів закріплено й інші політичні функції. У Греції та Португалії голови парламентів за Конституцією повинні заміщати президента держави, якщо він не може виконувати свої повноваження з різних причин. Таке право надано також головам верхніх палат парламентів Італії, Німеччини та Франції. До цієї групи країн ми можемо також віднести Ірландію, де право заміщати президента належить спеціальній комісії у складі голів обох палат і Головного судді240.

Здебільшого голів парламенту обирають таємним голосуванням. У Сполученому Королівстві існує традиція обрання на цю посаду політично нейтральної особи, щоб вона могла бути "понад" політичними пристрастями. Якщо обрана на посаду особа буде членом певної політичної партії, то після обрання вона повинна припинити формальні зв'язки з власною партією. Безумовно, що рівень компетенції голів парламентів відрізняється у кожній країні. Загальною нормою політичного життя є те, що посада голови парламенту є провідною політичною посадою у кожній країні.

Поряд із головою та заступниками для забезпечення функціонування парламенту передбачено створення спеціальних органів та інституцій. У багатьох країнах існує практика обрання: бюро, дирекції або президії палати. До складу цього керівного парламентського інституту входять: голова, заступники, секретарі та інші уповноважені особи. У Конституції Австрії повноваження цього органу регламентовано так: " Для організації допоміжної парламентської служби та управління у сфері діяльності законодавчих органів Федерації, а також для організації подібної допоміжної служби та управління справами, які відносяться до висунутих від Республіки Австрія депутатів Європейського парламенту, утворюється Парламентська дирекція, яка підпорядковується Президенту Національної Ради."241 Головне завдання колегіального керівного органу парламентів - організація внутрішньопарламентської роботи. Крім того, можуть утворюватись інші колегіальні органи парламенту: у Бельгії - конференція голів палат, їхніх заступників і представників фракцій; у Фінляндії - Велика комісія, до складу якої входять керівники парламенту та голови постійних комісій; у ФРН - рада старійшин, яка складається з голови палати, його заступників, представника уряду, адміністратора палати та 23 депутатів; у Сполученому Королівстві - Селœекційна комісія, яка складається з депутатів із найбільшим стажем та представників двох головних партій.

Поряд із керівними органами парламенти мають досить розгалужений технічний персонал та служби, які можуть навіть охоплювати спеціалізовані наукові структури, які покликані "...надавати сприяння у законодавчій діяльності"242.

На початку роботи новообраного парламенту депутати приймають регламент, який повинœен регулювати внутрішню діяльність законодавчого органу протягом його діяльності. Парламент затверджує регламент, кожна палата окремо у випадку двопалатного парламенту, на термін дії цього скликання, хоча дія регламенту може бути і більшою, це залежить від рішення актуального парламенту. Засідання парламенту проводять у формі сесій, протягом яких відбуваються пленарні засідання, на яких приймають рішення у формі законів. Засідання відбуваються публічно. На підставі пропозиції визначеної частини депутатів на порядок денний засідання парламенту може ставитись питання про проведення закритого засідання. Конституція кожної країни прецезійно регламентує процедуру проведення закритих засідань парламенту.

Рішення у формі законів приймають у парламентах: Австрії, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Сполученого Королівства, Фінляндії, Франції, Швейцарії та Швеції відносною більшістю голосів, а у Бельгії та Греції - абсолютною більшістю голосів. Конкретніше регламентування порядку голосування з окремих питань відбувається національ­ними конституціями та регламентами роботи парламентів. Конституція Королівства Данії передбачає положення про захист прав парламентської меншості. Якщо парламент приймає рішення, яке не підтримують усі депутати, то одна третина депутатів має право звернутися до Голови Фолькетінгу протягом трьох тижнів з вимогою проведення загальнонаціонального референдуму зі спірного законопроекту243. Рішення, прийняті парламентом, набувають значення закону лише після їх затвердження головою держави. У багатьох державах голови парламентів мають право вето (див. детальніше главу III).

Парламенти здійснюють свою діяльність на пленарних засіданнях, які відбуваються під час парламентських сесій. Кворум засідань регламентується регламентом. У Сполученому Королівстві кворум Палати громад становить сорок осіб. Значна частина роботи проходить у постійних комісіях або комітетах244. Головна функція парламентських комісій - проведення попереднього розгляду проектів законів, які згодом виноситимуть на пленарні засідання парламенту. Комісії досить часто залучають до своєї роботи консультантів з-за меж парламенту, мають право запрошувати на свої засідання членів уряду та інших вищих посадових осіб. Відсутність публічного характеру у роботі комісій робить їх визначальним механізмом у підготовці законопроектів. Крім того, парламентські комісії досить часто виконують функцію фактичного контролю за діяльністю відповідних міністерств, або підрозділів уряду. Цьому досить часто сприяє практика відповідності парламентських комісій компетенції відповідних підрозділів уряду. Володимир Шаповал так оцінює діяльність парламентських комісій:" Аналізуючи внутрішню структуру палат зарубіжних парламентів, приходиш до висновку, що фактично найголовнішим її елœементом є різного роду комісії (комітети). Теоретично вони покликані здійснювати попередню підготовку питань, які потім мають розглядатися у сесійних засіданнях. Фактично ж комісії самі вирішують багато з цих питань наперед, а палати й парламенти в цілому нерідко майже автоматично затверджують їхні пропозиції"245.

4. Парламентські комісії

Парламентські комісії поділяються на: комісії цілої палати; постійні комісії парламенту; постійні та тимчасові комісії палати; спільні комісії у випадку двопалатних парламентів. Постійні комісії цілої палати існують у Сполученому Королівстві та Ірландії, що визначається спільною традицією. Історично вперше такий тип комісій виник у Великобританії у XVII ст. У засіданні беруть участь усі парламентарі нижньої палати, саме засідання відбувається під головуванням керівника Бюджетної комісії. Засідання постійної комісії цілої палати, за процедурою проведення, еластичніше ніж звичайні засідання парламенту. До компетенції цієї комісії належать проекти: прості, надзвичайно актуальні та ті, що стосуються принципових питань державного устрою. Перша група проектів стосується тих проектів, щодо яких немає значних суперечностей і їх не потрібно проводити за схемою проходження звичайного законопроекту. Надзвичайно актуальні проекти - проекти, щодо яких треба терміново прийняти рішення - питання тероризму, війни тощо. Третя група проектів, які повинні розглядати постійні комісії цілої палати, охоплює проекти, які мають конституційне значення для держави2

Постійна комісія парламенту, як спеціальний парламентський інститут, властива лише Португалії. Мета її створення та компетенція регламентуються Конституцією країни: "Під час парламентських канікул, у періоди, коли Асамблея Республіки розпущена, та у інших випадках, передбачених Конституцією, функціонує Постійна комісія Асамблеї Республіки. Голова Постійної комісії - голова Асамблеї Республіки. Комісія складається з заступника голови та депутатів, яких призначають партії, представлені у парламенті, відповідно до їх представництва в Асамблеї. Постійна комісія має компетенцію: спостерігати за діяльністю Уряду та Адміністрації; здійснювати повноваження Асамблеї щодо мандата депутатів; сприяти скликанню Асамблеї завжди ( якщо це потрібно); готувати відкриття парламентської сесії; давати згоду на відсутність Президента Республіки на національній території; вповноважувати Президента Республіки на введення стану облоги або надзвичайного стану, на проголошення війни та підписання миру"247.

Постійні комісії діють у всіх парламентах, їх створюють на увесь термін роботи парламенту. Тимчасові комісії створюють для розгляду лише певного конкретного питання, після чого їх розпускають. Досить часто тимчасові комісії створюють для проведення слідства. Згідно з Основним Законом ФРН: "Бундестаг має право, а за пропозицією четвертої частини його членів, зобов'язаний створити слідчий комітет, який збирає необхідні докази на відкритих засіданнях. Вони можуть мати і закритий характер"248.

Об'єднані комісії, як ми вже зазначали, діють у двопалатних парламентах. їх створюють для розгляду питань, які конституційно належать до спільної компетенції, або у разі виникнення суперечності у позиції обох палат. Якщо виникають суперечності у позиції обох палат, то вони стають узгоджувальними. Особливістю внутрішньої структури парламенту Іспанії є те, що у ньому поряд із постійними комісіями існує інститут Постійної депутатської комісії, який складається з двадцяти однієї особи, які представляють парламентські фракції пропорційно до їхньої кількості. Такі комісії створюють у кожній палаті. її завдання - забезпечити постійність у діяльності парламенту. Зокрема, у випадках, коли парламентська сесія закрита͵ а також у період, коли термін повноважень депутатів закінчився і до конституювання нового складу парламенту, така комісія виконує функції парламенту. У січні 2004 р. прем'єр-міністр Іспанії Хосœе Марія Азнар на надзвичайному засіданні уряду оголосив про розпуск парламенту. Після консультацій з королем Хуаном Карлосом вибори призначили на 14 березня 2004 р. У зв'язку з цим було створено Постійну депутатську комісію, яка складається з 50 депутатів, пропорційно до складу фракцій нижньої палати парламенту, що завершив свої повноваження. Термін дії цієї комісії визначений до 2 квітня, тобто до дати, коли повинœен зібратися на перше засідання новий склад парламенту. Постійна депутатська комісія повинна систематично звітувати палаті фундаторів про свою діяльність249.

У парламентах, де депутатський корпус належить до різних політичних партій, комісії здебільшого формуються на засадах пропорційного представництва. Конституція Греції такий момент трактує так: "...парламентські комісії та комісії з розслідування...формуються пропорційно до представництва партій, груп і незалежних депутатів"250. У Палаті громад передбачено існування постійних і спеціалізованих комісій. Постійні комісії створюють на початку першої сесії новообраного парламенту. їхній склад не є постійним, за винятком посади голови комісії. Його не обирають, а призначає спеціальна група на чолі зі спікером, який також визначає обсяг компетенції кожної комісії. До цих комісій можуть входити від 16 до 50 депутатів, яких власної компетенції, навіть позначаються не назвами, а літерами алфавіту. Склад комісії формується лише для розгляду конкретного питання і постійно змінюється, щоб краще врахувати професійні властивості та переваги депутатів. Під час створення комісій обов'язково враховують принцип пропорційності представництва. Уряд має право делœегувати постійним комісіям право створення підкомісій. Підкомісії переважно призначені для проведення підготовчої роботи та окремих слухань.

Щоб урахувати регіональні інтереси Шотландії та Уельсу, у Палаті громад створено і діють спеціалізовані постійні комісії по Шотландії та Уельсу. До складу цих постійних комісій входять депутати, які обрані від цих територіальних одиниць. Відповідно до їх компетенції належать усі законопроекти, які мають відношення до цих двох регіонів Сполученого Королівства. Крім того, існують спеціалізовані комісії, завданням яких є питання порядку обговорень, статус депутатів. Також комісії створюють для вивчення питань, які мають велике громадське значення. Ці комісії за своїм профілем майже дзеркально відповідають компетенції основних міністерств уряду. Серед цих комісій найбільше значення має Бюджетна комісія, головує на якій традиційно представник опозиції. Спеціальні комісії також мають право проводити слідства, запрошувати свідків, вони мають право вимагати і отримувати для своєї роботи документи від усіх державних структур. Такі комісії традиційно охоплюють не більше 15 депутатів. У Сполученому Королівстві, як і у більшості парламентів європейських країн, право очолювати слідчі комісії традиційно надається представникові опозиційних політичних сил.

Особливу процедуру формування постійних комісій передбачено у Фінляндії. У перші п'ять днів після відкриття парламенту нового скликання обирають не менше сорока п'яти "виборців" та їх заступників для підготовки процедури обрання членів парламентських комісій та інших робочих органів парламенту. Обрання "виборців" відбувається згідно з пропорційним принципом на весь період роботи парламенту. Обирає членів постійних комісій парламент за умови, що усі депутати погоджуються з запропонованими кандидатурами. У разі виникнення суперечностей обрання проводить колегія виборців251. Подібна схема формування постійних комісій передбачається і у парламенті Норвегії, де створюється Комісія виборців у складі тридцяти семи осіб.

Сферу компетенції парламентських комісій визначають національні конституції та інші законодавчі акти. Згідно з Конституцією Іспанії палати можуть делœегувати постійним комісіям право прийняття законопроектів та законодавчих пропозицій за винятком питань, які стосуються конституційної реформи, міжнародних питань, органічних та базових законів і державного бюджету252. Подібний порядок делœегування права розгляду і прийняття законів постійним комісіям передбачається також Конституцією Італійської Республіки253.

Парламенти усіх без винятку європейських країн багатопартійні. Внаслідок цього та особливостей виборчого законодавства, регламенту, конституції та політичних традицій, депутати, які представляють політичні партії, після обрання їх до парламенту формують партійні фракції (групи в Іспанії). Фракції стають політичним елœементом структури парламенту, виконуючи фактично, інструментальну функцію. За їх допомогою політичні партії беруть участь у законодавчому процесі та виробленні державної політики. Партійні фракції вирішальне впливають на формування порядку денного роботи парламенту, або палат; вони визначають персональний склад керівних органів парламенту та комісій парламенту; від їхньої позиції залежить проходження проектів законів через пленарні засідання.

Мінімальна кількість депутатів однопартійців, потрібних для утворення фракції, коливається від двох у Норвегії, трьох у Бельгії, п'яти в Австрії і Швейцарії, до двадцяти в Італії та Франції. В Італії та Франції високий кількісний бар'єр, як попередня умова утворення партійної фракції, зумовлює, що не всі політичні партії, депутати яких представлені у парламенті, можуть створити власні партійні фракції. У ФРН для створення власної фракції партія повинна подолати п'ятивідсотковий бар'єр на парламентських виборах. Крім того, до фракції повинні входити або представники тієї самої політичної партії, або тих партій, які не є політичними конкурентами. У двопалатних парламентах партійні фракції можуть створюватись спільно з депутатів обох палат, як у Швейцарії, або - окремо, в межах кожної палати, як у Австрії, Італії, Франції тощо.

Парламентські фракції мають чітку організаційну структуру. Очолює фракцію лідер партії. У Сполученому Королівстві партійні фракції мають також спеціальних представників, які відповідають за стан партійної дисципліни у фракції (шпір254). У двох головних партіях обирається одразу декілька таких представників, над якими стоїть головний "убір", який має титул Парламентського секретаря фінансів, хоча він не має до фінансів жодного відношення. Він є членом уряду. До головних функціональних обов'язків цих організаторів належить робота з партійними депутатами, доведення до їхнього відома спеціальних інструкцій, у яких визначають рейтинги важливості питань, які виносять на розгляд парламенту, та рекомендації щодо очікуваної керівництвом партії від депутатів позиції з цих питань.

Повноваження парламентської фракції розглянемо на прикладі Португалії. Фракції мають право: брати участь відповідно до кількості їхніх членів у роботі комісій, призначаючи до них своїх представників; висловлювати свої пропозиції при складанні порядку денного та звертатися до пленарного засідання для перегляду підготованого порядку денного; ініціювати, подаючи інтерпеляції уряду двох відкритих дискусій на кожній парламентській сесії з загальних, або галузевих політичних питань; вимагати від Постійної комісії парламенту сприяти скликанню Асамблеї; вимагати створення слідчих парламентських комісій; здійснювати законодавчу ініціативу; вносити резолюції щодо відхилення програми уряду; вносити резолюцію з вимогою відставки уряду; регулярно отримувати інформацію про проходження принципових питань, які мають суспільний інтерес255.

5. Особливість верхніх палат

У державах Західної Європи парламенти пройшли значну еволюцію від станово-представницьких інститутів, коли інтереси країни представляли представники дворянства, духовенства та третього стану. Сьогодні двопалатні парламенти існують у федеративних та окремих унітарних державах (


Читайте также


  • - Заупокойный храм Ментухотепа V в Дейр-эль-Бахри (ок. 2050 г. до н. э.)

    Реконструируемый на основании сохранив­шихся следов и фрагментов заупокойный храм Ментухотепов в Дейр-эль-Бахри (конец III тысяче­летия до н. э.) являлся одним из самых выдающихся па­мятников Среднего царства (рис. 3.11). Ментухотепы сразу вошли в роль фараонов и ста­ли... [читать подробенее]


  • - VI. Амортизация, амортизационные отчисления капитальных вложений, срок окупаемости и сравнительной эффективности капитальных вложений.

    Для экономического возмещения физического и морального износа стоимость основных фондов в виде амортизационных отчислений включается в затраты на производство продукции. Таким образом, амортизация это постепенный перенос стоимости основных средств на производимую... [читать подробенее]


  • - IV. Стеноз a. pulmonalis

    III. Атрезия трехстворчатого клапана А. Встречаемость: 2-5% больных с синими пороками сердца. Б. Анатомия. 1. Присутствуют четыре основные аномалии: 1) атрезин трехстворчатого клапана, 2) ДМПП, 3) гипоплазия ПЖ, 4) ДМЖП. Кровь обычно поступает в ПЖ через ДМЖП. 2. У 30% больных... [читать подробенее]


  • - IV. Дефекты межжелудочковой перегородки (ДМЖП)

    III. Полный (открытый) предсердно-желудочковый канал А. Эмбриология: выраженные дефекты развития эндокардиальных валиков. Б. Патология. 1. Значительный атриовентрикулярный дефект, включающий как меж-предсердную, так и межжелудочковую перегородку. 2. Патология... [читать подробенее]


  • - IV – малонебезпечні (бензин, фенол).

    Що шкідливіша речовина, то складніше здійснити захист атмосферного повітря і то нижчий його ГДК. Для кожної речовини встановлюються два нормативи: максимальна разова і середньодобова. Максимальна разова ГДК встановлюється для попередження рефлекторних реакцій у... [читать подробенее]


  • - ІV. ПРОБЛЕМА МАТЕРІАЛЬНОСТІ ЕЛЕМЕНТІВ ЗНАКА

    Уже зазначалося, що Сосюр розглядав і позначувальника, і позначувальне (both the signifier and the signified) як нематеріальні психологічні форми; сама «мова є формою, а не речовиною». Він застосовував кілька прикладів, щоб підсилити цю позицію. Наприклад, може існувати кілька аналогів... [читать подробенее]


  • - Методика розрахунку чистого приведенного прибутоку (NPV)

    Вона базується на порівнянні розміру інвестиційних витрат з з загальною сумою дисконтованого грошового прибутку за прогнозований термін інвестування: NPV=&... [читать подробенее]


  • - Базилика Максенция-Констрантина в Риме, нач. IV века

    Это одно из лучших достижений строительного искусства римлян: «Все великолепные сооружения Максенция, как храм Ромы (Urbis) и базилику, сенаторы посвятили за заслуги Флавию [Константину]….» (Аврелий Виктор, О цезарях, 40, 26) (рис. 10.25). Здесь цилиндрические своды, пересекаясь,... [читать подробенее]


  • - V. Выбытие основных средств

    IV. Восстановление основных средств 26. Восстановление объекта основных средств может осуществляться посредством ремонта, модернизации и реконструкции. Приказом Минфина РФ от 12 декабря 2005 г. N 147н в пункт 27 настоящего Положения внесены изменения, вступающие в... [читать подробенее]


  • - Культовые и мемориальные сооружения IV в. до н. э.

    Храм Артемиды в Эфесе был перестроен вскоре после пожара 365 г. до н. э. архитектором Дейнократом. План грандиозного диптера VI в. до н. э. был в ос­новном сохранен, лишь стилобат был поднят на несколько ступеней. Низ колонн, как и в ар­хаическом храме, был украшен богатыми... [читать подробенее]