Open Library - открытая библиотека учебной информации

Открытая библиотека для школьников и студентов. Лекции, конспекты и учебные материалы по всем научным направлениям.

Категории

Демография Лекція 12. МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ
просмотров - 507

Міграція населœення (від лат. migratio - переселœення), переміщення людей (мігрантів) через границі тих чи інших територій зі зміною місця проживання чи назавжди на більш-менш тривалий час. Термін "міграція населœення" синонимичен терміну "механічний рух населœення".

Міграція населœення зіграла величезну багатобічну роль у розвитку людства, будучи формою його адаптації до мінливого умовам існування. Це складний соціальний процес, тісно зв'язаний з рівнем розвитку економіки і розміщенням галузей виробництва в різних регіонах. Найважливіша соціально-економічна функція міграції населœення - забезпечення визначеного рівня рухливості населœення і його територіального перерозподілу, у тому числі в індустріальні центри й освоювані райони. Тим самим міграція населœення сприяє більш повному використанню робочої сили, зростання виробництва. Однак наслідку міграції суперечливі. Міграція населœення впливає на збалансованість ринку праці, змінює економічний і соціальний стан населœення, нерідко супроводжується ростом освітньої і професійної підготовки, розширенням потреб людей, що беруть участь у міграції. З іншого боку, масовий приплив мігрантів може бути причиною росту безробіття, сильного тиску на соціальну інфраструктуру (житло, охорона здоров'я й ін.). Тим самим міграція впливає на рівень життя корінних жителів. Міграцій населœення може викликати збезлюднення й економічний регрес одних районів і концентрацію населœення в інші. Ці й інші складності, зв'язані з міграцією населœення, є предметом державної міграційної політики.

Міграція населœення робить дуже значний вплив на демографічну структуру населœення. Через неоднаковість масштабів і інтенсивності розрізняють негайний і довгостроковий вплив міграції на склад (по підлозі і віку й ін.) і динаміку населœення в місцях виходу і всœелœення мігрантів. Довгостроковий вплив зв'язаний з роллю міграції у відтворенні населœення. Міграція населœення є частиною територіальних переміщень. Один з основних критеріїв ідентифікації міграції населœення - перетинання адміністративних границь територій (держави, області, міста і т.д.). На цій основі виділяють насамперед зовнішню міграцію і внутрішню міграцію. Зовнішня міграція включає еміграцію й імміграцію.

Еміграція (від лат. emigro - виселяюся, переселяюся), переселœення (добровільне чи змушене, самопливне чи організоване) в іншу країну на постійне чи тимчасове (на тривалий термін) проживання, у більшості випадків зі зміною громадянства.

Імміграція (від лат. immigro - уселяюся), в'їзд (уселœення) у країну на постійне чи тимчасове (як правило, тривале) проживання громадян іншої країни, здебільшого з одержанням нового громадянства.

Зовнішня міграція населœення (міжнародна) зв'язана з перетинанням державного кордону, неї підрозділяють на міжконтинœентальну і внутріконтинœентальну.

До внутрішньої міграції населœення відносяться переміщення в межах однієї країни між адміністративними чи экономгеографическими районами, населœеними пунктами і т.д. Внутріосœелœені переміщення (наприклад, зміна місця проживання в межах того самого міста) не розглядаються як міграція населœення. Розрізняють міграцію сільського населœення (переміщення населœення на постійне місце проживання із сільської місцевості в міста і з одних сільських населœених пунктів в інші) і міграцію міського населœення (переміщення населœення на постійне місце проживання в межах конкретної території з одного міського посœелœення в інше (межгородная міграція) і з міських у сільські посœелœення). Вирішальне значення має міграція населœення "сіс-місто", але з розвитком урбанізації підвищується роль міграції населœення "місто-місто". Виділяють міграцію населœення в межах великих територіальних одиниць і між ними. Але цій ознаці міграції поділяються на внутріобласну і міжобласну, внутрірайонну і міжрайонну.

Відповідно до тимчасового критерію виділяють постійну, чи безповоротну міграцію (наприклад, безповоротний характер звичайно має міжконтинœентальна міграція, міграція сільського населœення в міста) і поворотну міграцію, що включає тимчасову міграцію на навчання, на визначені терміни у віддалені райони і т.д. Нерідко в понятие міграції населœення входять також сезонна миграция - (сезонне) тимчасове переміщення мігрантів у зв'язку з економічними чи социокультурными причинами) і маятникова міграція (регулярні переміщення населœення з одного населœеного пункту в іншій на чи роботу навчання і назад; регулярність відповідає режиму трудової чи діяльності навчання).

Важливе значення має класифікація міграції населœення з причин, основними серед який - економічні і соціальні (переміщення в пошуках роботи, одержання утворення, у зв'язку з чи заміжжям одруженням і т.п.). Чималу роль грають також політичні, національні, релігійні, військові, екологічні й інші причини. Наслідком зрослого впливу останніх стало значне збільшення числа біженців і змушених переселœенців (жертв змушеної міграції, тобто переміщення людей, зв'язаний з постійною чи тимчасовою зміною місця проживання по незалежним від них причинам).

По способі реалізації міграції населœення поділяється на організовану, здійснювану при участі чи держави суспільних органів і з їхньою допомогою, і неорганізовану (індивідуальну, самодіяльну), що здійснюється силами і засобами самих мігрантів. У залежності від того, починаються переміщення людей за власним бажанням чи всупереч такому, міграція населœення поділяється на добровільну і примусову. У світі накопичений великий досвід організації міграції населœення. В історичному розвитку міжнародної міграції істотну роль грали різні еміграційні агентства і бюро, спеціальні урядові організації по імміграції й еміграції робочої сили і т.д.

При вивченні міграції населœення нерідко виділяють міграцію різних соціальних груп. Найбільший вплив на розвиток суспільства робить міграція робочої сили. Вона охоплює населœення в працездатному віці й іноді називається трудовою міграцією. Поняття "навчальна міграція" має на увазі пересування (головним чином молоді) у зв'язку з одержанням утворення. Існують також класифікації мігрантів, наприклад, по числу участі в міграції: первинні, вторинні, багаторазові.

Теорія міграційного процесу розглядає міграцію населœення як трехстадийный процес: вихідна стадія - процес формування територіальної рухливості населœення; основна - власне переміщення; завершальна - приживлюваність мігрантів на новому місці. На основі цієї концепції можна формулювати специфічні задачі для кожної зі стадій міграційного процесу, тією чи іншою мірою удосконалювання територіального перерозподілу населœення, що конкретизують проблему.

Ступінь реалізації міграційної рухливості виявляється на другій стадії у власне переселœенні. Сукупність переселœень, що відбуваються у визначений час в одному напрямку, складає міграційний потік. Знаючи масштаби щорічних міграцій і середню тривалість одного переселœення (від початку практичної реалізації рішення про переселœення до моменту всœелœення і працевлаштування на новому місці), можна оцінити число міграцій, що відбуваються в той чи інший період року (наприклад, Російської Федерації в першій половині року менше, ніж у другий).

Приживлюваність мігрантів полягає в перетворенні мігранта в новосœела, а новосœела в старожила. Приживлюваність містить у собі два основних компоненти: адаптацію (соціальну і біологічну) - процес пристосування людини до нового для нього умовам життя і пристосування умов життя до потреб людини (перебудова зовнішніх умові відповідно до потреб суб'єкта).

Границя переходу новосœелів до складу постійного населœення в Росії складає близько 10 років. Терміни приживлюваності можуть коливатися в залежності від місць виходу мігрантів, зміни осœелœеного статусу, розходжень структури мігрантів і населœення районів всœелœення і т.д.

Підвищення міграційної рухливості населœення - процес історично необоротний. Концепція, що розкриває історичну еволюцію міграції населœення, зветься міграційного переходу. Вона запропонована в 1971 р. американським географом В.Зелінськ за аналогією і на основі концепції демографічного переходу. Міграційний перехід розглядається як закономірність переходу від малорухомого способу життя в умовах традиційної економіки до наростання територіальних переміщень населœення в міру твердження індустріалізації суспільства, зв'язану з прогресом в області транспорту і засобів комунікації, розширенням інформаційного простору, формуванням єдиних національних, а потім світових ринків праці і капіталу.

Відповідно до міграційного переходу, розвиток міграцій проходить ряд фаз, приблизно відповідним фазам демографічного переходу. На початковій з них, що збігається з демографічним вибухом, розвивається масовий рух із села в місто, здійснюється колонізація сільського населœення незасвоєних земель у межах своєї країни, еміграція, поширюються сезонні міграції, маятникові міграції й інші. Надалі трохи слабшають потоки мігрантів у міста і на нові території, зменшується еміграція, але відбувається підвищення інтенсивності поворотних переміщень у міру ускладнення просторової структури суспільства. Наступна фаза характеризується скороченнями абсолютних і відносних показників руху населœення із села в місто, високим рівнем межгородовой міграції і різних видів поворотних переміщень, припинœенням переміщення населœення в недавно освоєні регіони і навіть деяким зворотним рухом з останніх, а також сильними міждержавними міграційними потоками кваліфікованої робочої сили.

Концептуальні підходи до проблем міграції.На сьогоднішній день існують кілька теоретичних підходів, що по-різному характеризують міграцію населœення з погляду її функціональних особливостей і результатів.

Перший підхід, що трактує міграцію найбільше широко, відносить до неї усі види руху населœення, що мають соціальну значимість. У поняття міграції включаються не тільки просторові, але і професійний-професійну-професійне-професійна-соціально-професійніАА, а також демографічний^-соціально-демографічні переміщення. Зокрема, цей перерозподіл кадрів між галузями і підприємствами, їхній рух усередині підприємств, ті чи інші зміни соціального і сімейного статусу і т.д. і т.д.

Другий підхід має на увазі під міграцією тільки різні види територіального руху населœення, незалежно від їхнього характеру і цілей. До міграції відносять переїзди з одних населœених пунктів в інші, щоденні поїздки на чи роботу навчання за межі населœених місць, прибуття в той чи інший район на тимчасові роботи, поїздки у відрядження, відпустку й інші переміщення. З даного поняття виключають лише ті просторові переміщення, що відбуваються в межах того самого населœеного пункту. У рамках цього підходу галузевий, професійний і інший рух (не будучи власне міграцією), відноситься до неї лише в тому випадку, якщо воно супроводжується територіальним переміщенням.

Третій підхід включає в міграцію тільки такі просторові переміщення, що ведуть до постійної і тимчасової зміни місця проживання, а також являють собою регулярний двосторонній рух між місцями проживання і місцями праці і навчання. У цьому розумінні міграції немає поворотних, що епізодично відбуваються поїздок з одних населœених пунктів в інші.

І, нарешті, четвертий підхід відносить до міграції такий процес просторового руху населœення, що, у кінцевому рахунку, веде до його територіального перерозподілу, тобто віднесення просторового переміщення до міграції визначається фактично остаточним переселœенням з однієї місцевості в іншу. У результаті переселœення відбувається з'єднання місця проживання з місцем додатка праці, чи навчання іншої діяльності в одному населœеному пункті.

У даній роботі ми будемо спиратися на останнє розуміння міграції, оскільки саме воно дає можливість максимальної конкретизації поставлених задач. Отже, міграцію населœення, що супроводжується зміною місця проживання, ми і будемо називати міграційним процесом. Варто підкреслити, що цей процес складається з цілого ряду подій, значимих як для його безпосœередніх учасників, так і для суб'єктів державної влади, покликаних здійснювати його регулювання в регіонах вибуття і прибуття. Наприкінці 80-х років російськими вченими Т. И. Заславской, Л. Л. Рыбаковским і ін. була розроблена теорія трехстадийности міграційного процесу. Відповідно до цієї теорії міграція включає три стадії:

· перша (чи підготовча) стадія являє собою процес формування територіальної рухливості населœення;

· основна стадія це власне процес переселœення населœення;

· заключна (чи завершальна) стадія виступає як приживлюваність мігрантів на новому місці.

Усі стадії міграційного процесу тісно зв'язані між собою. Дамо їхню коротку характеристику.

Територіальна рухливість це потенційна готовність населœення до зміни свого територіального статусу, що виражається в міграційних установках. Міграційні установки багато в чому залежать від загальних соціально-економічних процесів (так, у дореволюційній Росії рівень міграційної рухливості був украй низок, а в роки індустріалізації країни активність населœення надзвичайно зросла); статусу території (наприклад, городяни більш активні, чим жителі сільської місцевості, жителі півночі більш схильні до міграції, ніж жителі південних і центральних районів); порожніх-вікових, національних і соціальних відмінностей і т.д. Величина потенційної готовності до переміщення, як правило, у 2-3 рази вище, ніж реальна міграційна активність. Це дуже важливо мати на увазі для оцінки міграційного потенціалу регіонів вибуття. У той же час, мабуть, що чим вище міграційний потенціал, тим вище реальна рухливість населœення.

На другій стадії міграційного процесу відбувається реалізація міграційного потенціалу, тобто власне переселœення. Міграційний процес для кожної конкретної території характеризується взаємодією двох зустрічних потоків: вибуття населœення і прибуття мігрантів з інших місцевостей. У географічному аспекті територіальне переміщення населœення може відбуватися як усередині країни, так і між країнами (міждержавна і внутрішньодержавна міграція). Міждержавне переселœення нерідке супроводжується зміною громадянства. Іноді мігранти, що прибули в ту чи іншу країну, тривалий час зберігають старе чи громадянство навіть відносяться до облич без громадянства. Найчастіше мігранти випливають із країн, менш розвитих в економічних відносинах, у країни, більш розвиті. Внутрішньодержавна міграція це процеси переміщення населœення усередині однієї і тієї ж країни. У них беруть участь громадяни даної держави, що не змінюють свого підданства. Саме тому внутрішні міграції не впливають на загальну чисельність населœення країни, хоча і вносять зміни в його територіальне розміщення. Співвідношення між внутрішніми і зовнішніми міграціями залежить від багатьох умов і не залишається постійним. Фахівці розрізняють наступні види внутрішньодержавних межтерриториальных міграцій:

o територіальне переміщення населœення усередині міської місцевості;

o територіальне переміщення населœення усередині сільської місцевості;

o міграційний обмін населœенням між міською і сільською місцевостями.

Розподіл межтерриториальных міграцій по географічній ознаці практично цілком залежить від існуючого в країні адміністративного пристрою.

Третя стадія міграційного процесу характеризує приживлюваність мігрантів у нових умовах, що означає, з одного боку, їхню адаптацію до цих умов, з іншого боку, пристосування самих умов до потреб мігрантів (облаштованість). Адаптація це складний біологічний^-соціально-біологічний процес, що зв'язаний із пристосуванням мігрантів до нових природно-кліматичних умов, до нового соціального оточення, до нового способу життя і т.д., і який далеко не завжди протікає безболісно. Облаштованість період, протягом якого новосœели досягають рівня старожилів, займає часом дуже значний час. Багато роблем, з якими зіштовхуються переселœенці в цей період (житло, працевлаштування, конфлікти з корінним населœенням і т.п.), стають джерелами соціальної напруженості і потенційної погрози для безпеки як самих мігрантів, так і приймаючих територій. До цих проблем ми ще повернемося.

Характеризуючи наукові підходи до вивчення міграції, слід зазначити, що міграція населœення є одним з деяких суспільних явищ, що виступає об'єктом дуже великого числа наук і аналіз якого вже споконвічно припускає комплексність вивчення. Звернемося лише до деяких підходів до дослідження міграційних процесів, що визначаються специфікою конкретних наукових областей.

Демографічний підхід,широко представлений у роботах закордонних (А.Сови, А.Ландри, Ф.Ноутстейн, Н.Кейфиц і ін.) і російських дослідників (Д.И.Валентей, А.Я.Кваша, Б.С.Хорев і ін.), вивчає міграцію з погляду відтворення і збереження людських популяцій, їхньої чисельності, порожньої-вікової структури і т.д. Трохи забігаючи вперед, відзначимо, що демографічна безпека, так чи інакше, зв'язана з усім, що відбувається в цій області. Мети демографічної безпеки надзвичайно важливі для суспільства. Адже тільки коли забезпечене демографічне чи безсмертя, у всякому разі, долгожительство народу, можна розраховувати на успішне рішення історичних задач, що коштують перед ним.

Соціологічний підхід,що переважно розробляється закордонними вченими, основна увага приділяє проблемам, зв'язаним з адаптацією мігрантів до нового соціального, культурного, етнічного оточення. Привабливість або відразливий потенціал територій вибуття і прибуття значною мірою залежать від міжособистісних взаємин, наявності співтовариств земляк^-мігрантів-земляків, родинних і дружніх зв'язків, історичних традицій, що відбивають колишній міграційний досвід етнічної групи і т.п.

Історичний підхідпоєднує дослідження, присвячені як історії міграційних рухів у різних державах, регіонах і в цілому світі, так і роботи, у яких розглядаються питання історії розвитку наукових досліджень в області міграції (Д.С.Шелœестів, В.М.Кабузан, В.А. Ионцев і ін.). До цього підходу примикають і історико-демографічні дослідження міграції, що описують дане явище в контексті історичної еволюції демографічних процесів.

Психологічний підхід акцентує мотиваційну природу міграції, роблячи упор на дослідженні групових і індивідуальних мотивів, а також їхнього сполучення (концепція сукупної мотивації), що визначають міграційне поводження суб'єкта. В останні роки усе більше поширення одержують дослідження, у яких міграція розглядається як спосіб задоволення ряду соціальних потреб, у числі яких немаловажна роль приділяється потребам у самоствердженні (В.И.Переведенцев, Т.И.Заславская, В.М.Моисеенко й ін.).

Філософський підхід,що по праву можна назвати надбанням вітчизняної науки, закладений роботами В. И. Вернадского і Л. Н. Гумилева. В основі їхньої концепції пассионарных поштовхів лежить ідея енергетичного обміну між людським співтовариством (етносом) і зовнішнім середовищем. Надлишок біохімічної енергії живої речовини породжує ефект пасіонарності, спрямованої як на зміни етносу, так і на зміни зовнішнього середовища. Саме пассионарии відрізняються особливо активним міграційним поводженням. Однак пасіонарність є не тільки властивість окремої чи особистості групи вона значною мірою визначає міграційний рух всього етносу, її поштовхи пояснюють багато глобальних історичних подій. Так, друга половина XVI століття розглядається вченими як епоха великого підйому пассионарной енергії великоросів, результатом якої стала небачена по масштабах експансія на Схід.

Юридичний підхід(В.И. Мукомель, Э.С.Паин і ін.) необхідний для визначення правовогостатусу різних категорій мігрантів; цей підхід розглядає норми міжнародного і внутрішньодержавного права і спрямований на розробку правових норм і законодавчих актів, що регулюють основні права мігрантів і можливості здійснення цілеспрямованої політики, що захищає інтереси різних сторін.

Економічний підхід. Це, мабуть, найбільш універсальний підхід до вивчення міграції населœення, що поєднує значну кількість теорій, концепцій, напрямків протягом декількох сторіч. Досить назвати таких найвідоміших авторів як Т. Ман, Ж.-Б. Кольбер, А. Смит, Т. Мальтус, К. Маркс, Д. Кейнс, Б. Томас, Дж. Беккер, К. Тэйлор, Дж. Саймон, що зверталися у своїх працях до проблем міграції, щоб представити, наскільки різноманітні і багатогранні економічні аспекти міграції. Серед російських фахівців, що досліджували міграцію в рамках цього підходу, назвемо Л.А.Абалкина, Г.С.Витковскую, Ж.А.Зайончковскую, В.Г.Костакова, Л.Л.Рыбаковского, А.В.Топилина. Не маючи можливості докладно зупинятися на специфіці навчань кожного з названих і багатьох інших авторів, виділимо основні підсумки їхніх досліджень. По-перше, міграція з'являється як один з найважливіших регуляторів чисельності працездатного населœення. По-друге, вона є своєрідним каталізатором перерозподілу трудових ресурсів у залежності від рівня їхньої кваліфікації. У третіх, вона стимулює конкуренцію на ринку робочої сили, сприяючи тим самим якісній зміні цієї сили відповідно до потреб суспільства. У кінцевому рахунку, можна резюмувати, що про які би види міграційного руху не йшла мова, більшість їхній обумовлена економічною необхідністю одержання засобів до існування і тією чи іншою мірою зв'язано з ринком праці. Але останнє зовсім не означає, що всі ці види міграційного руху є безпосœередньо предметом економічної науки; такий стає тільки економічна міграція і, насамперед, міграція робочої сили.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що міграція виступає як комплексне явище, що охоплює всілякі аспекти, зв'язані з переміщеннями населœення. Оскільки системи показників міграції населœення дуже різнорідні, аналіз розвитку міграційних процесів може проводитися з різних точок зору в залежності від задач, поставлених перед дослідженням. Це визначає вибір кола необхідної інформації, системи показників, ступінь детальності аналізу. Для цілей даної роботи таким інтегруючим показником є проблема безпеки міграції, тому саме вона буде визначати наступний аналіз.

Тепер звернемося до другого ключового для даної роботи поняттю безпека. У повсякденній свідомості представлення про безпеку досить розпливчасті і невизначені. Люди скоріше почувають, чим чітко усвідомлюють, що для них означає безпека, сприймають і оцінюють її в сукупності всіх її граней, не відокремлюючи одну від інший, і часто утілюють свої відчування й оцінки не в понятті безпека як такому, а в якомусь образі, хоча і ємному, але не що цілком відбиває шуканий стан безпеки. У той же час, у політичній культурі демократичних суспільств протягом декількох сторіч авторитет цього поняття надзвичайно високий. Англійський Білль про права 1689 р., американська Декларація незалежності 1776 р., французька Декларація прав людину і громадянина 1789 р. проголосили, що безпека (поряд з волею і власністю) входить у число невід'ємних природних прав людини (зрозуміло, у сучасному світі прагнення до безпеки декларується аж ніяк не тільки демократичними державами і не тільки стосовно індивідуальних прав але це вже окрема тема).

Предметом наукових досліджень (у рамках найширшого спектра напрямків) безпека стала відносно недавно в ХХ столітті. Досить назвати лише трохи з термінів, що одержали дуже широке поширення, щоб показати наукову вездесущесть цього поняття: епідеміологічна безпека, радіаційна безпека, продовольча безпека, психологічна безпека і т.д. і т.д. Очевидно, говорячи про міграцію, ми повинні позначити ті границі, у рамках яких ми будемо використовувати поняття безпека і наповнити його конкретним змістом. Насамперед, варто ввести розходження між суб'єктом і об'єктом безпеки: суб'єкт це той, хто забезпечує безпеку, об'єкт це той, хто користається її плодами. У залежності від того, хто виступає суб'єктом і/чи об'єктом (окрема людина, суспільство, чи держава співтовариство держав), може бути визначений той чи інший рівень безпеки:

o особиста чи індивідуальна безпека;

o социетальная чи суспільна безпека;

o національна чи державна безпека;

o міжнародна чи колективна безпека;

o всœесвітня чи глобальна безпека.

Існують і проміжні рівні безпеки наприклад, групова чи регіональна (у межах якоїсь частини великої чи держави в межах історико-етнографічної області)

Для того щоб представити ті якісні розходження, що характерні для того чи іншого рівня безпеки, покажемо, наскільки різні мети, переслідувані їх суб'єктами. Для цього звернемося до концептуальних представлень про різні види безпеки, що получили свій розвиток, як у правових документах, так і в наукових дослідженнях.

Концепція національної безпеки широко поширена в усьому світі. Навіть на Заході, де вона багато в чому похитнута наступною політичною практикою, у неї дотепер знаходяться впливові прихильники. По основних ціннісних установках ця концепція замкнута не на людині, а на державі. Відповідно до неї, мети національної безпеки полягають у досягненні державою такого сполучення внутрішніх і зовнішніх умов існування, при якому забезпечується його територіальна цілісність і виключається можливість насильницької зміни його політичного ладу. Функція забезпечення безпеки на державному рівні здійснюється силами держави, через контроль над механізмами державної влади. Важливою особливістю концепції національної безпеки є її тверда иерархичность. Усі суб'єкти, об'єкти, аспекти і мети безпеки в ній строго ранжированы. Ієрархія ця тяжіє до незмінності. Тільки погрози, створювані іншими суб'єктами безпеки, не дають їй закостеніти. Під впливом таких погроз можливі зрушення в пріоритетах, закріплених концепцією; але й у цьому випадку основи її не піддаються сумніву. Якщо навіть погрози спровокують об'єктивне зіткнення цілей безпеки, переслідуваних державою й іншими її внутрішньодержавними легітимними суб'єктами, кінцева вибір відповідно до концепції належить державі. Саме його керівники вирішують, які мети є першочерговими, а які можна відкласти.

Концепція загальної безпеки сформувалася в перші роки після припинœення холодної війни. У цій концепції пріоритетним є комплекс представлень про безпеку людини, що розуміється як єдність соціальних умов, що забезпечують гідне виживання, добробут і волю. В основі даного комплексу представлення про мінімально достатню безпеку: про схоронність життя людини як такий, про здоров'я, захищеність від голоду, несприятливих природних впливів, соціального і політичного насильства, що загрожують життя і здоров'ю. До фізичних аспектів безпеки додаються:

· економічна безпека (доступ до зайнятості, що винагороджує, що забезпечує не тільки задоволення базових потреб, але і формування заощаджень, що страхують, на чорний день);

· соціальна безпека (гідний статус і гарантії запобігання погроз фізичної й економічної безпеки, надані формальними і/чи неформальними суспільними інститутами і державою);

· этнокультурная безпека (безпека етнічної ідентичності особистості і спільності, з яким особистість себе ототожнює, можливість відтворення і розвитку культури, поділюваною особистістю зі спільністю).

· безпека достоїнства(це якісний показник, що інтегрує всі інші: адже ціна безпеки для людини значить не менше, ніж сама безпека. І якщо за виживання треба платити приниженням, то при всій можливій розмаїтості забезпечуваних людині видів безпеки усі вони будуть ґрунтуватися на придушенні індивідуальності).

Концепція загальної безпеки представляється значно менш твердої, чим концепція національної безпеки. Разом з тим, акцентуючи увагу на людині, вона не відкидає мети державної безпеки. Адже як суб'єкт безпеки людини, і як суб'єкт міжнародної безпеки держава діє тим ефективніше, ніж воно сильніше, отже, чим краще здатно забезпечити власну безпеку. Розуміння цього цілком є присутнім у концепції загальної безпеки.

Концепція социетальной безпеки являє собою, по суті, симбіоз двох попередніх концепцій стосовно до конкретних співтовариств. Якщо говорити точніше, вона на сьогоднішній день розглядається лише політиками і вченими західноєвропейських країн стосовно самої Європи. Зміст представлень про социетальной безпеки може бути переданий дуже коротко: пріоритетний захист системи благ і норм, накопичених унікальної социокультурной середовищем, від загрозливих зовнішніх впливів. Як такі погрози социетальной безпеки, як правило, розглядаються наступні:

o тиск на комфортність соціального середовища, створеної матеріально процвітаючим, але старіючим населœенням, з боку більш молодих і бідних іммігрантів;

o збільшення власних екологічних проблем Європи неефективним керуванням технологічними процесами в сусідніх регіонах;

o проникнення на Захід організованої злочинності, пишним кольором распускающейся на Сході через слабість і корумпованість тамтешньої влади; експансія етнічних конфліктів і імпорт тероризму.

У той же час, цілісний підхід до безпеки як до загальної справи всього людства в рамках даної концепції втрачається, вона дуже эгоистично замикається на безпеці великих регіональних співтовариств, представлених найбільш розвитими країнами світу.

Завершуючи швидкий огляд концепцій безпеки, варто підкреслити, що в чистому виді жодна з цих концепцій не може претендувати на виняткову роль не тільки в глобальному змісті, але й у відношенні такого конкретного об'єкта досліджень як міграція. Звертаючи, нарешті, до проблем безпеки міграції, ми будемо, образно говорячи, мігрувати від однієї концепції безпеки до іншої в залежності, від конкретних аспектів розгляду цієї проблеми.