Open Library - открытая библиотека учебной информации

Открытая библиотека для школьников и студентов. Лекции, конспекты и учебные материалы по всем научным направлениям.

Категории

Демография Лекція 2. Історія демографії.
просмотров - 584

Питання і задачі, зв'язані з чисельністю і якістю населœення, виникли разом з виникненням суспільства і зважувалися, так сказати, інстинктивно відповідно до практичних потреб. Перші спроби теоретично осмислити (сформулювати у виді проблем і їхніх рішень) відносяться до періоду виникнення держав і зв'язані з потребою керування суспільними процесами.

Так, вже в Конфуція (близько 551-479 р. до н.е.) здійснена спроба визначення ідеальної пропорції між кількістю оброблюваної землі і чисельністю заселœення. Оскільки порушення цієї пропорції може привести:

а) при нечисленності населœення до погіршення обробки ріллі і до відмовлення від податків;

б) при надмірній щільності населœення до зубожіння, ледарству, соціальній напруженості.

А значить необхідно державне регулювання росту населœення і прийняття такої міри, наприклад, як переселœення жителів густонаселœених районів у малонаселœені.

Платон (428 - 347 р. до н.е.) у навчанні про ідеальну державу висував як обов'язкову умову обмежене число громадян -

5040 чоловік вільного населœення. Пропонував установити визначені норми шлюбних відносин, вимагаючи, щоб чоловіка мали дітей тільки у віці від 30 до 55 років. Він писав: " визначити число шлюбів ми надамо правителям, щоб вони по можливості зберігали постійне число чоловіків, приймаючи в розрахунок війни, хвороби і т.д., і щоб держава в нас по можливості не збільшувалося і не зменшувалося".

Аристотель (384 - 322 р. до н.е.) при розгляді проблем народонаселœення ідеальним вважав державу з нечисленним вільним населœенням. Нечисленність громадян сприяє виникненню соціальної гармонії, що неможлива при надлишку населœення. Надлишок населœення сприяє росту числа збурювань і злочинів унаслідок того, що частина громадян, не будучи забезпечена землею, впадає в бідність. На відміну від Платона, Аристотель не був прихильником колонизаций як міри регулювання населœення, а пропонував, наприклад, узаконити умертвіння хворих дітей і частини "зайвих" немовлят. Коли, правила держави не дозволяють цього, то суспільству варто установити для кожної родини число дітей, що вона може мати.

В епоху феодалізму (може бути, за винятком пізнього середньовіччя) у країнах Європи державна влада всіма мірами сприяла збільшенню населœення. Це обумовлювалося прагненням влади підтримати і збільшити свою політичну фінансову і військову міць, що складається по тим часам у багатолюдності країни, у кількості воїнів, у розмірах податків, що могли зібрати з населœення більшої чисельності. Тому й основна ідея виражалася в тім, що багатство суспільства і сила держави визначається: чисельністю населœення.

0днако справжній початок формування демографії як науки з усіма відповідними атрибутами орієнтацією на об'єктивність, нацелœенностью на виявлення закономірностей, засобами для формування бази даних (емпіричних фактів), емпіричними узагальненнями, методами дослідження й обробки даних, математичними засобами вираження, розрахунків і моделювання демографічних процесів, - відноситься до другої половини 17 в., коли розвиток капіталізму породило стійку потребу у вивченні народонаселœення.

Історично першим об'єктом наукового вивчення в демографії була смертність. Знання порядку вимирання покоління дозволяло визначити тривалість життя (а при сталості чисел народжень - також і чисельність населœення) і розраховувати при страхуванні життя суми виплат у залежності від дожиття.

Виникнення демографії звичайно зв'язують з появою роботи англійського дослідника Дж. Граунта "Природні і політичні спостереження, зроблені над бюлетенями смертності" (1662), що за даними про народження і смерті в Лондоні за ряд років вперше установив важливі демографічні закономірності (перевищення числа хлопчиків серед народжених, залежність смертності від віку і т.д.), висловив ряд розумінь про причини цих явищ і розрахував першу примітивну таблицю смертності. Праці Граунта͵ У. Петти і їхніх послідовників в інших країнах поклали початок кількісному вивченню соціальних явищ, т.зв. Політичній арифметиці, з якого виросли соціальна статистика і демографія. Власне виникнення демографії як науки почалося з розгляду Дж.Граунтом факту довгострокового перевищення числа померлих над числом народжених у м. Лондоні.

Важливе місце серед робіт політичних арифметиков займає твір И.П. Зюсмильха "Божественний порядок у змінах роду людського" (1741), що, узагальнивши доступні йому дані про народження, шлюби і смерті думав, що рівновага між народжуваністю і смертністю заради наповнення Землі є стійка закономірність, обумовлена провидінням.

Наприкінці 18 в. у Швеції і США, а з початку 19 в. у багатьох країнах Європи починають проводитися перепису населœення. Упорядковується реєстрація народжень, смертей і шлюбів; складається система обліку населœення. Тим самим створюється источниковая основа досліджень, що дозволяє вивчати коливання брачности, народжуваності і смертності в роки воєн, епідемій, економічних потрясінь. Розвиток страхової справи (створення системи страхових розрахунків аннуитетов) активізує дослідження в області моделювання смертності. Розвиток теорії імовірності дає можливість застосовувати її до явищ людського життя. Так, наприклад, П.С.Лаплас дав строге теоретико-вероятностное обґрунтування ряду демографічних явищ - порядку вимирання, схоронності шлюбу і т.д.

У середині 19 в. созываются Міжнародні статистичні конгреси, що сприяють обміну досвідом досліджень і відпрацьовуванню техніки спостережень і аналізу демографічних процесів. У 1855 році в назві книги Ж. Гийяра (онука дідуся французької демографії Ж.Бертильона) з'являється сам термін демографія, що знайшов офіційне визнання в найменуванні Міжнародного конгресу гігієни і демографії (1882) і одержав широке поширення до кінця 19 -початку 20 вв..

Поряд з лінією політичної арифметики" зміст демографічної науки формується по лінії політико-економічних досліджень.

Основоположник англійської класичної буржуазної політекономії В.Петти (1623 - 1687), автор книги "Політична арифметика" і засновник статистики у своїх трактатах про податки і добробут, обґрунтовуючи положення про те, що джерелом багатства є сфера виробництва, доводив разом з тим, що країна з населœенням 8 млн. чоловік удвічі богаче країни з населœенням 4 млн. чоловік при тій же території. Малонаселœена країна, на його думку, не може забезпечити необхідний рівень використання природних ресурсів і виробництва. Це цілком можна віднести до демографічної структури різноманітних муніципальних утворень у Росії.

Економічний аспект росту населœення, заснований на необхідності оптимізації коливань чисельності населœення і відтворення робочої сили в розгорнутому виді представлений у роботах іншого найбільшого представника класичної політекономії Адама Смита (1723 1790).

Виходячи з трудової теорії вартості, А. Смит виводить безпосœередній взаємозв'язок між динамікою чисельності населœення і рівнем потреби у відтворенні робочої сили. Він пише: "Попит на людей, як і попит на всякий інший товар, регулює виробництво людей, прискорює його, коли воно відбувається занадто повільно, затримує його, коли відбувається занадто швидко. Однак наступні дослідження не підтвердили прямого зв'язку відтворення населœення з замовленням на людей.

Але Смит вважав, що саме попит на працівників (робочу силу) регулює і визначає розмноження роду людського рішуче у всіх країнах світу, у Північній Америці, Європі і Китаї; він викликає швидке розмноження людей у Першої, повільне і поступове в другий і тримає людей на стаціонарному рівні в Китаї.

Однак у політико-економічних теоріях кінця 18 в. питання про фактор виробництва людей став розглядатися з іншої позиції - позиції демографічного детермінізму. Відповідно до останнього, ріст чисельності населœення визначається не соціальними чи економічними факторами, а природно-природними законами розмноження; темпи росту населœення вище темпів росту засобів існування і тому саме ріст населœення породжує голод, убогість, соціальні нещастя і політичні потрясіння.

Найбільш повне і яскраве втілення цієї позиції в постановці і рішенні проблеми взаємозв'язку чисельності населœення і наявних ресурсів знайшло в роботах Т. Мальтуса (1766 - 1834). У своїй історичній роботі "Досвіді про закон народонаселœення" він звернув увагу на те, що представлялося йому найбільшою проблемою, з яким зштовхнулося людство: відтворна здатність населœення нескінченно більш велика, ніж здатність землі забезпечувати людини засобами існування. Закон народонаселœення "складається в постійному прагненні, властивому всім живим істотам, розмножуватися швидше, ніж це допускається знаходиться в їхньому розпорядженні кількістю їжі". Якщо населœення росте в геометричній прогресії, подвоюючи, наприклад, у таких країнах,як Англія, Франція й Америка кожні 25 років, то засобу існування збільшуються в арифметичній прогресії.

Священик Мальтус інтерпретував демографічний ріст як незалежну перемінну, котра коректується дією "руйнівних" (війни, епідемії, голод) і "попереджувальних" (християнський аскетизм, безшлюбність, пізніше вступ у шлюб і т.п.) соціальних Факторів. Звідси він виводить необхідність домагатися оптимального співвідношення населœення і засобів існування, при якому ще почали діяти "руйнівні фактори". Він вважав, що " попередженням надлишку населœення буде знищені найголовніша причина і безперечно, головний засіб для виконання завойовницьких планів, а усередині держави будуть попереджені тиранія і збурювання". Достоїнство роботи Мальтуса полягає в пропозиції математичної прогнозної моделі розвитку населœення. Переваги і недоліки моделі обговорюються дотепер.

Роботи Т. Мальтуса зробили сильний вплив на демографічну науку була значно розширена тематика (розвиток народонаселœення, його негативні наслідки); поставлені проблеми перенаселœення й убогості, оптимуму населœення; використаний комплексний підхід до аналізу економіко-демографічних проблем; теорія народонаселœення стала розглядатися як дослідження взаємозалежних факторів динаміки населœення. У наступній історії демографічної науки ідеї Мальтуса багаторазово модифікувалися й одержали новий імпульс життєстійкості в умовах демографічного вибуху в другій половині 20 в.

К. Маркс показав, що існуюча при сучасному йому стані капіталізму перенаселœеність суспільства носить відносний, характер і є продуктом і умовою капіталістичного нагромадження і капіталістичного виробництва. Власне закону народонаселœення Мальтуса К.Маркс протиставив закон зайнятості, указавши на эастичное поводження границь ринку праці при капіталізмі.

Слід зазначити, що справедливість багатьох аргументів Маркса проти теорії Мальтуса в рамках 19 в. була підтверджена практично.

Демографічні процеси і потрясіння 20 в. зниження народжуваності в розвитих країнах, демографічні наслідки двох світових воєн, демографічна революція, що торкнулася всі країни світу, і т.п. - послужили могутнім стимулом для розвитку демографічних досліджень, для методологічного, концептуального і методичного удосконалювання демографії як науки.

У цей період досліджуються закономірності відтворення населœення, незалежно від минущих особливостей його вікового складу, розробляється теорія стабільного населœення (А.Дж. Лоткин, Ж.Буржуа-Пиша), демографічної революції пли демографічного переходу (А.Ландри, Ф.Ноутстайн і ін.), досліджуються питання про роль населœення в розвитку суспільства, про співвідношення населœення й економіки, про взаємодію демографічних, економічних і соціальних факторів. У зв'язку з різким прискоренням росту населœення в країнах, що розвиваються, збільшується інтерес до оцінки перспектив населœення світу й окремих його регіонів, самостійною областю досліджень стають демографічні процеси в глобальному аспекті. Узагальнення демографічних процесів у різних регіонах світу знаходить вираження в розробці типових моделœей смертності (А. Коул і П. Демени), а потім народжуваності і брачности (А.Коул і Дж. Трассел). Вивчення демографічних явищ у широкому історичному контексті і відновлення демографічної динаміки по уривчастим і неповним даним приводять до становлення історичної демографії як щодо самостійної наукової дисципліни. Для демографічних досліджень кінця XX в. характерний розвиток демографічного моделювання, удосконалювання методів демографічного прогнозування, розвиток демографії родини як самостійної області досліджень.

Процес формування демографічної науки в Росії здійснювався по сценарії, подібному з західноєвропейським. Його складовими є викликана до життя практичними потребами источниковая база, ідейно-світоглядна оцінка проблеми взаємозв'язку народонаселœення і "багатства держави" і роботи в рамках "політичної арифметики.

Початком російської демографічної статистики можна вважати 1718 р., коли з'явився указ Петра I про проведення регулярних ревізій податного населœення. Ціль їх складалася в обліку підлягаючих обкладанню податками станів. Разом з тим дані ревізій дозволяли обчислювати непрямими методами загальну чисельність населœення країни і її різних територій. З 1719 по 1858 р. було проведено десять таких ревізій. Серйозний вплив на долі російської демографії зробила Катерина II.

Потреби економічного розвитку вимагали більш докладного, оперативного і точного знання про трудові ресурси і рух населœення. Тому із середини 60-х років Х1Х в. у містах стали здійснюватися численні одноденні переписи населœення. У проведенні їх активно брала участь утворена частина російського суспільства. Так, у московському переписі 1882 року як простий лічильник брав участь Л.Н. Толстой. Усього до першої світової війни було проведено 200 таких переписів.

У 1897 р. був проведений перший Загальний перепис Росії. Проект перепису обговорювався спочатку на першому Всеросійському з'їзді статистиків у 1870 році, потім на VIII сесії Міжнародного статистичного конгресу в 1872, після чого допрацьовувався й обговорювався в пресі і тільки в червні 1895 р. був затверджений царем. Перепис проводився за станом на 9 лютого. Як безкоштовних переписувачів на добровільних початках у ній брала участь прогресивна російська інтелігенція, серед якої були А.П. Чехов, професора МГУ, багато діячів губернського масштабу. Перший загальний перепис 1897 р. по праву вважається початковою крапкою сучасного періоду історії російської статистики.

Звертання ряду суспільних діячів 18 в. до проблем народонаселœення викликано в першу чергу петровскими реформами, їх нацелœенность на розширення промислового виробництва, що вони прагнули підтримати. До їхнього числа відносяться И.Т. Ціпків, В.Н. Татищев, Ю. Крижанич, М.В. Ломоносов. У знаменитому листі М.В. Ломоносова графу И.И. Шувалову Про збереження і розмноження російського народу" він виходить з того, що економічне і політичне узвишшя Росії значною мірою залежить від численності працьовитого російського народу. Тому ріст чисельності населœення, питання про його здоров'я, а також про професійне мистецтво є питаннями першорядної державної важливості. Він указує 13 факторів, що сприяють збереженню і розмноженню народу. Серед них питання стимулювання народжуваності, боротьби за зниження смертності, проблеми міграції. Особлива увага Ломоносов приділяє необхідності зниження дитячої смертності, указує на її причини і шукає шляху її усунення. Серед інших факторів, що впливають на здоров'я людей і відтворення населœення, він указує на необхідність широкого поширення медичних знань і поліпшення харчування.

Наприкінці свого послання Ломоносов приводить, розрахунки можливого збільшення чисельності населœення Росії - за рік до півмільйона, а за 20 років до 10 млн. чоловік, підкреслюючи, що запропоновані їм способи збільшення чисельності населœення Росії повинні привести до "безпеки і заспокоєння всœенародному".

У збереженні і розмноженні російського народу "складається величність, могутність і багатство всієї держави, а не в просторості, марної без мешканців" - актуальний і для дійсного часу, визначив умонастрій російської суспільної думки XIX в. Ідеї Мальтуса не прижилися на російському ґрунту. З критикою мальтузіанства виступив і економіст В.А. Мілютін, революціонер-демократ Н.Г. Чернишевський, і натуралісти Л.И. Мечников, Д.И. Менделєєв, К.А. Тімірязєв, В.В. Докучаєв і ін.

Початок математико-демографічних досліджень у Росії восходит до середини ХVІІІ в., коли Д.Бернуллі проаналізував вплив усунення смертності від віспи на тривалість життя і розрахував таблиці припинœення шлюбу в залежності від смертності чоловіків, а в роботах Л. Эйлера були сформульовані основні поняття математичної теорії смертності і дане представлення про закономірності, росту населœення при визначеному порядку вимирання. Наприкінці ХVІІІ - початку XIX вв. з'являються перші роботи з "політичної арифметики" И.Ф. Германа і Л.Ю. Крафта͵ присвячені опису народжуваності, смертності і брачности в Росії, і перша таблиця смертності.

Розвиток демографічних досліджень у Росії в XIX в. йшло в основному в руслі статистики населœення. Здійснюється вивчення смертності, починаються спроби вивчення народжуваності і її факторів. Істотний внесок у розробку теорії стаціонарного населœення внесений Б.Я. Буняковским. У працях Ю.Э. Янсона даний порівняльний аналіз демографічних процесів у Росії й інших країнах.

На початку XX в. помітне місце в демографічних дослідженнях займають роботи А.А. Чупрова (про співвідношення чисельності підлог при народженні і впливі воєн на брачность і народжуваність), С.А. Новосільського, присвяченому вивченню смертності.

Після Жовтневої революції в країні організується реєстрація народжень і смертей. Проводяться три переписи населœення (1920, 1923, 1926). Перепис 1926 р., проведена по проекті О.А. Квиткина і В.Г. Михайлівського, була зразкової по того часу. Були організовані Інститут демографії АН України (1919) і Демографічний інститут АН СРСР (1930). Розгорнулися дослідження широкого спектра демографічних проблем. Однак їхній підйом був недовгим. З 1932 р. проблеми демографічної динаміки перестали висвітлюватися й обговорюватися. Б 1934 р. був закритий Демографічний інститут АН СРСР, а в 1938 р. - Інститут демографії АН УРСР. Зрештою, демографія і демографи розділили долю багатьох наукових напрямків і вчених, багато вчених були репресовані, конкретні дослідження були згорнуті, а в теорії на довгі роки взяв гору догматизм. Трагедія руйнування демографії як би визначила подальший трагічний розвиток демографічної системи Росії і її сучасне стани, коли в умовах найжорстокішої депопуляции в країні не працює жодного інституту демографії.

Демографія відроджується в країні лише на початку 60-х років, коли після перепису населœення 1959 р., ряду вибіркових досліджень поступово відновляється публікація демографічних даних. У цей час формуються дослідницькі групи, розвертається викладання демографії. Спочатку підготовка фахівців зі статистики населœення в СРСР здійснювалася в Московському економіко-статистичному інституті. У 1968 році створюється кафедра народонаселœення на економічному Факультеті МГУ. З 1970 року почалося викладання демографії в інших вузах країни, насамперед економічних. Видаються підручники по демографії.

Головною темою досліджень стає вивчення причин і Факторів зниження народжуваності (В.А. Борисов, Л.Е. Дарский, Б.Ц. Урланис), входить у практику когортный метод її аналізу (В.С. Стешенко, Р.И. Сифман), розвертаються дослідження брачности (Л.Е. Дарский, М.С. Тольц, А.Б. Синœельников), репродуктивних установок (В.А. Белова), динаміки вікової структури населœення (С.И. Пиріжків, И.В. Калинюк).

Формується етнічна демографія (Г.А. Бондарська, С.И. Брук, В.И. Козлов). Аналізуються динаміка і фактори смертності (А.М. Мерков, М.С. Бєдний, Б.Ц. Урланис), розвитку родини (Э.К. Васильєва, А.Г. Волков, И.А. Герасимова). Увага дослідників залучають проблеми економічної демографії і демографічного оптимуму (А.Я. Боярський, А.Я. Кваша), демографічної політики. Удосконалюється демографічне моделювання (А.Я. Боярський, В.Я. Шукайдо, Н.Б. Баркалов), досліджуються проблеми росту населœення світу Я.Н. Гузеватый, Э.А. Араб-Оглы).

У 70-і роки розвертається концепція демографічної революції (А.Г. Вишневський). Поглиблюється підхід до вивчення населœення в рамках комплексу наук про народонаселœення, що включає демографію як один з її елœементів (Д.И. Валентей), і на основі широкого розуміння відтворення населœення (В.П. Пискунів, В.С. Стешенко), у цей період відбувається поступова інтеграція російської демографії у світову науку.

Для останньої чверті XX в. характерне поглиблення досліджень смертності (Е.М. Андрєєв, Л.А. і Н.С. Гаврилов), закономірностей брачности і народжуваності (Г.А. Бондарська, Л.Е. Дарский, И.П. Ільїна), розвиток методів прогнозування і демографічних моделœей (Н.Б. Баркалов, С.И. Пиріжків, О.В. Староворів).

Слід зазначити, що демографія муніципальних утворень тільки що починає оформлятися в окрему галузь демографічної науки, здобуває свою специфіку в силу численності муніципальних утворень малої величини. Бурхливо прогресує демографічне прогнозування муніципальних утворень, вивчення смертності населœення, народжуваності і міграційних тенденцій. Особливо гострою проблемою стає депопуляция місцевих співтовариств у сучасній Росії.

Російська Федерація входить у XXI століття в умовах депопуляции -стійкого перевищення числа померлих над числом народжених. У 1999 р. перевищення числа померлих над числом народжених склало в цілому по країні 930 тис. чоловік, у 2000 м, - 958 тис. чоловік. За 1992 - 2000 чисельність населœення скоротилася в 65 з 89 суб'єктів Російської Федерації. Особливу гостроту депопуляция придбала в російського населœення (більш 4/5 населœення). Природний приріст населœення в 2000 р. був відзначений лише в 15 суб'єктах Російської Федерації, у число яких входять деякі суб'єкти Російської Федерації, розташовані в східній частині країни і на Північному Кавказу, а також Республіка Калмикія. ДО 2002 р. У російські ножиці пішло майже 5 млн. чоловік.

У режимі звуженого відтворення населœення живе значне число західноєвропейських країн. Однак депопуляция в Росії відрізняється особливою глибиною. У порівнянні з такими країнами, як Австрія, Бельгія, Німеччина, де природний збиток складає 0,1 - 0,7 на 1000 чоловік населœення, російські параметри депопуляции (6,4 на 1000 чоловік у 1999 р.) виявляються в десятки разів більше.

Головною причиною депопуляции є низька народжуваність. Її зниження почалося з кінця 60-х років, коли вона опустилася нижче рівня, необхідного для простого відтворення. Сучасні параметри народжуваності в два рази менше, ніж потрібно для заміщення поколінь: у середньому на одну жінку приходиться 1,2 народження при 2,15, необхідних для простого відтворення населœення. Б 2000 р. народилося 1267 тис. чоловік, що на 722 тис. чоловік, чи в 1,6 рази, менше, ніж у 1990 р.

Характер народжуваності в Росії визначається масовим поширенням малодетности (1 - 2 дитини), зближенням параметрів народжуваності міського і сільського населœення, відкладанням народження першої дитини, ростом позашлюбної народжуваності.

У порівнянні з 1990 р. кількість зареєстрованих шлюбів у 2000 р. скоротилася майже на третину. Молоді пари всі частіше відмовляються від офіційної реєстрації шлюбу, поширеність юридично не оформлених шлюбів привела до того, що в 2000 р. кожна четверта дитина народжувалася поза шлюбом.

Іншою причиною депопуляции в Росії, що додає їй особливу гостроту, є висока смертність. Динаміка смертності в сучасній Росії унікальна для світової практики: чисельність померлих зростає при депопуляционном коефіцієнті народжуваності і скороченні чисельності, що прискорюється, населœення. Ця унікальна ситуація одержала у світі назва "російський хрест" - графічно його утворять хрестоподібно пересічні динамічні криві падіння народжуваності і росту рівня смертності .

Загальна тенденція динаміки смертності населœення країни характеризується сверхсмертностью людей працездатного віку, серед яких близько 80 відсотків складають чоловіка. Рівень смертності серед чоловіків у 4 рази вище, ніж рівень смертності серед жінок, і в два-чотири разів вище аналогічного показника в розвитку країнах.

Стабільно високими зберігаються показники смертності від інфекційних і паразитарних хвороб, у тому числі від туберкульозу, хвороб органів подиху, системи кровообігу, нещасливих випадків, отруєнь і травм, а також у результаті убивств і самогубств.

Стан здоров'я і рівень смертності населœення відбивається на показниках очікуваної тривалості життя населœення країни, що у даний час складає 65,9 р. (у 1987 р. - 70 років, у 1992 р. - 68,8 р.). Очікувана тривалість життя чоловіків на 12 років нижче, ніж тривалість життя жінок. При збереженні наявного на сьогодні рівні смертності населœення з числа росіян, що досягли в 2000 р. 16 років, доживудо 60 років лише 58 відсотків чоловіків.

Негативні явища в демографічній і соціальній сфері багато в чому зв'язані з погіршенням міграційної ситуації в країні.

У 90-і роки зовнішня міграція відігравала істотну роль, заповнюючи чисельність населœення Росії, рівну природного збитку. Однак в останні роки стійке скорочення імміграції в Росію з країн СНД, а також Латвії, Литви й Естонії привело до того, що в 1995-1999 роках міграційний приріст населœення компенсував природний збиток населœення тільки на 45 відсотків, а в 2000 році - менш чим на чверть.

Унаслідок зміни внутрішніх міграційних потоків протягом 90-х років скорочувалася чисельність населœення північних і східних регіонів Росії. За 1992-1999 роки райони Півночі втратили за рахунок міграційного відтоку більш 1 млн. чоловік, чи 8,5 відсотка населœення.

Серйозної проблемою з погляду національних інтересів Російської Федерації є еміграція населœення. Якщо до середини 80-х років чисельність, що виїжджають на постійне місце за границю щорічно складала 3 тис. чоловік, то в 1990 р. вона перевищила 100 тис. чоловік і в наступні роки утримувалася на цьому рівні. При цьому мігранти, що вибувають - це, як правило найбільш якісна частина трудового потенціалу. Тільки за перше п'ятиліття 90-х років на Захід емігрувало більш (600 тис. найбільш дієздатного дослідницького персоналу науки і вищої школи і висококваліфікованих інженерів, у тому числі 40 відсотків фізиків-теоретиків. З останніх курсів туди їдуть кращі, законтрактированные закордонними фірмами студенти й аспіранти.

Тенденції, що сформувалися, в області природного і міграційного руху населœення визначають подальше скорочення його чисельності. За прогнозом Держкомстату Росії (1999 р., середній варіант), населœення країни, що на початок 2001 р. склало близько 145 млн. чоловік, до 2016 р. скоротиться на 11,6 млн. людина і складе 134 млн. чоловік. До середини XXI століття по оцінках служб ООН чисельність населœення скоротиться до 121 млн. чоловік. Російська Федерація з 7-го місця у світі по чисельності населœення в даний час переміститься на 14 місце в 2050 р.

Проведене в 2002р. обговорення перспективної чисельності населœення по восьми різних варіантах знайшло варіацію песимістичних припущень у межах від 80 до 120 млн. чоловік у межах 2025р. Проблема депопуляции залишається не вирішеної. По самих скромних підрахунках вихід з російських ножиців у самому сприятливому варіанті приведе до втрати ще 5-6 млн. чоловік. У такому випадку, сумарні втрати можуть обчислюватися в межах 15-20 млн. чоловік, оскільки, образно говорячи, буде відбуватися жгутирование коливань рівнів народжуваності і смертності, перш ніж, демографічна система країни всœе-таки прийде в бажану рівновагу й установиться позитивний щорічний приріст населœення