Open Library - открытая библиотека учебной информации

Открытая библиотека для школьников и студентов. Лекции, конспекты и учебные материалы по всем научным направлениям.

Астрономия Заземлення у сільських електроустановках
просмотров - 295

Основні поняття про заходи захисту людей і тварин від ураження елœектричним струмом

Лекція 9

ТЕМА «ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВИКОНАННЯ ЕЛЕКТРОМОНТАЖНИХ РОБІТ, ЗАЗЕМЛЕННЯ І ЗАНУЛЕННЯ В ЕЛЕКТРОУСТАНОВКАХ»

9.1 Основні поняття про заходи захисту людей і тварин від ураження елœектричним струмом

9.2 Заземлення у сільських елœектроустановках

9.3 Занулення у сільських елœектроустановках

9.4 Пристрої вирівнювання елœектричних потенціалів.

9.5 Застосування малої напруги

9.6 Блокування в елœектроустановках

МЕТА ЛЕКЦІЇЇ: Ознайомити студентів із основними нормами правил виконання заходів захисту від ураження елœектричним струмом; вивчити послідовність виконання елœектрозахисних способів захисту від ураження елœектричним струмом

При безпосœередньому впливі на людину, сільськогосподарську тварину, елœектричного струму або елœектричної дуги вони можуть отримати ушкодження, тобто елœектричну травму, яка призводить до загибелі або тяжким порушенням діяльності організму.

Для запобігання елœектротравматизму використовують систему забезпечення елœектробезпеки, яка об’єднує елœектрозахисті заходи, способи і засоби.

Електрозахисті заходи розподіляють на організаційні та технічні.

Під організаційними заходами розуміють виконання загальних правил, які направлені на запобігання елœектротравматизму при роботі або знаходженні в елœектроустановках:

- встановлення особистої відповідальності осіб, які організовують і виконують роботи;

- оформлення наряду – допуску;

- нагляд під час роботи;

- оформлення закінчення робіт;

- і т.д.

Технічні заходи направлені на попередження небезпечних ситуацій і представляють собою сукупність дій: відключення усієї установки, виключення помилкової подачі напруги, встановлення знаків безпеки,

Електрозахисті способи об’єднують використання технічних прийомів і пристроїв:

- захисне заземлення;

- занулення;

- вирівнювання елœектричного потенціалу;

- автоматичне захисневідключення4

- застосування малих напруг;

- ізоляцію струмопровідних частин;

- використання огороджувальних пристроїв;

- використання попереджувальної сигналізації.

Електрозахисті засоби:

- переносні вироби:

- діелœектричні боти;

- рукавички;

- вказівники напруги;

- і т.п.;

Заземлення - навмисне елœектричне з'єднання якої-небудь частини елœектроустановки із заземлюючим пристроєм, що складається із заземлювача і заземлюючих провідників.

Заземлення виконує дві основні функції:

­ утворення умов швидкого відключення замикання на землю;

­ зменшення до необхідних меж можливої напруги дотику.

Ідеальним заземленням вважають еквіпотенційну поверхню, за яку може правити по­верхня землі або велика металева плита͵ внаслідок чого різниця потенціалів між довільною точкою цієї поверхні та будь-яким заземленим устаткуванням дорівнюватиме нулю. Якщо через систему заземлення та ґрунт (землю) протікає струм, то різниця по­тенціалу буде нульовою лише в тому випадку, коли нульовим буде імпеданс на шляху протікання струму. У реальних умовах спроба досягти добрих параметрів системи зазем­лення є намаганням досягти якнайменших значень цього імпедансу, одначе у реальних умовах цей імпеданс відрізняється від нуля. Величина імпедансу, або найчастіше активно­го опору заземлення, визначається передусім властивостями та конструкцією елœементів системи заземлення, головним чином заземлювачів й характером та провідністю ґрунту, але також параметрами струму, що протікає: його амплітудою, частотою або швидкістю наростання струму, коли йдеться про блискавку.

Вимоги до заземлень містяться у відповідних вітчизняних та міжнародних нормах й передусім стосуються граничних припустимих значень активного опору, або імпедан­су заземлення, котре залежить від функції, яку це заземлення має виконувати, - захист від ураження елœектричним струмом, забезпечення нормального функціонування елœектро­устаткування чи надійний захист від блискавки та перенапруᴦ.

Відповідно до вимог, яким має відповідати заземлення, вони поділяються на:

захисне заземлення, яке має на меті захист людей та тварин від уражен­ня елœектричним струмом;

робоче заземлення, яке забезпечує належне функціонування елœектричних, телœеко­мунікаційних та радіоустановок, що також має назву функціонального заземлення;

заземлення системи блискавкозахисту, що має на меті безпечний розпливання у ґрунті струмів розрядів блискавки.

Окремі види заземлень почасти об'єднуються в одну спільну систему заземлення, зо­крема в будівельних об'єктах, які потребують захисту від блискавки та перенапруг внутрішньо будинкової мережі живлення та устаткування низької напруги разом із приєднаними до них технічними пристроями.

Основним елœементом заземлення є заземлювачі, або розташовані у ґрунті струмопровідні елœементи, які призначено для безпечного розтікання струму, що відводиться.

Найбільш розповсюджені на практиці штучні заземлювачі, тобто метало-профілі, прути, проводи або смуги, що розташовані у ґрунті вертикально - шпилькові за­землювачі, або горизонтально - контурні заземлювачі. Заземлювачі можуть бути виго­товлені із окремих вертикальних чи горизонтальних елœементів - вони називаються зосœе­редженими заземлювачами, або у випадку, коли вони поєднані між собою, утворюють системи складених заземлювачів розгалуженої конфігурації - наприклад, променеві, контурні чи ґратоподібні заземлювачі (рисунок 9.1).

Характеристичним параметром, що окреслює елœектричні властивості заземлення, є опір заземлення, тобто опір об'єму ґрунту у зоні між заземлювачем та довільним пунк­том верхнього шару ґрунту, потенціал котрого не підлягає змінам під впливом струму, що протікає через даний заземлювач або систему заземлювачів, або так звана земля відне­сення. Властивості заземлень при протіканні постійного або змінного струму частотою 50 Гц називаються статичними властивостями, а опір заземлення - статичним опором.

Припустимі значення статичного опору визначаються нормами та рекомендаціями й стосуються як вимог до заземлень, які забезпечують захист від ураження елœектричним струмом, так й заземлювачів систем захисту від блискавки. Деякі значення статичного опору заземлення згідно з вітчизняними нормами наведені у таблиці 9. 1.

 
 

a) b)

Рисунок 9.1 – Шпильовий (a) та горизонтальний заземлювач (b) довжиною l

Таблиця 9.1 – Допустимі значення опору заземлення

Вид заземлення Допустимі значення опору заземлення, Ом Нормативний документ
Захист від статичної елœектрики £ 100,0 ДНАОП 0.00-1.24-97 «Правила захисту від статичної елœектрики»
Робоче заземлення £ 4,0 ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови елœектроустановок. Електрообладнання спеціальних установок»
Медичні установи:
повторне заземлення £ 10 (4,0) СНиП 2.08.02-89
технологічне для медустаткування £ 2,0 СНиП 2.08.02-89

h
9.2.1 Технологія монтажу заземлюючих пристроїв КТП

Вертикальні заземлювачі з'єднують один з одним за допомогою круглої або смугової сталі зварюванням на хльост. Величина нахльосту - не менш шести діаметрів круглої сталі або подвійної ширини смуги. Проводку, що заземлює, усередині будинку (внутрішній контур заземлення) приєднують до зовнішнього контуру не менш чим у двох протилежних місцях.

Протяжні горизонтальні заземлювачі (промені) прокладають на глибині не менш 0,5 м, на орній землі - 1 м. Вони раціональні в тих випадках, коли елœектропровідність верхнього шару ґрунту забезпечує потрібну провідність променевого заземлювача. Перевіряють це виміром елœектричного опору заземлення. Якщо опір струму розтікання при вимірі в найбільш несприятливий час року виявляється в межах норм, то не слід робити зайвої роботи з пристрою додаткових заземлювачів.

У сухих пісках і інших погано провідних ґрунтах контури заземлення з вертикальних елœектродів малої довжини (2-3 м) і променевих заземлювачів виходять громіздкими й трудомісткими. Застосування глибинних елœектродів скорочує витрата металу і засобів у багато разів. При цьому найбільш раціональна глибина занурення може скласти в суглинку 5 - 6 м, у сухому піску 10 - 18 м, у скельному ґрунті 20 - 25 м.

Роботи по споруді заземлюючої системи закритого розподільного пристрою КТП складаються з двох основних етапів: монтажу зовнішнього заземлюючого контуру і монтажу смуг (шин) заземлення усередині будівлі.

При пристрої зовнішнього заземлюючого контуру спочатку розмічають і влаштовують траншеї. Відстань від стін будівель до центру траншеї повинна бути не меншого 2-2,5 м, глибина траншеї - 0,6-0,7 м. Після пристрою траншеї занурюють елœектроди - заземлювачі в ґрунт. Найбільш продуктивним є спосіб, заснований на застосуванні як елœектроди сталевих стрижнів діаметром 12 мм, що вкручуються в ґрунт на глибину приблизно 5 м. Для занурення стрижнів служить пристосування ПЕВ, показане на мал. 138. Як елœектроди - заземлювачі застосовують також кутову сталь розміром 50 x 50 мм і завдовжки 2,5-3 м. Електроди цього типу занурюють в ґрунт елœектровібратором або автоямобуром з приставкою для забивання елœектроду.

Як стрижні, так і кутову сталь вводять в ґрунт так, щоб їх кінці виступали над дном траншеї на 150-200 мм. До виступаючих кінців елœектродів приварюють стрічкові заземлювачі. Стрічковим заземлювачем зазвичай є смугова сталь розміром 40X4 мм, яку виправляють, укладають в траншеї на ребро, прикріплюють до забитих в землю елœектродів хомутами і приварюють. Якість приварювання стрічкових заземлювачів до елœектродів перевіряють ударами кувалди масою до 2 кг Введення в будівлі укладають у відрізки сталевих труб.