Open Library - открытая библиотека учебной информации

Открытая библиотека для школьников и студентов. Лекции, конспекты и учебные материалы по всем научным направлениям.

Категории

Архитектура Створення конфедерації. Конституція США 1787 року. Білль про права 1791року
просмотров - 215

Після проголошення незалежності колонії продовжували вести тяжку і напружену боротьбу проти Англії. В армії Вашингтона відчувалося нестача продовольства, зброї. Але американський народ стійко долав труднощі і злигодні, мужньо бився з британськими військами, значну частину яких становили найманці: для боротьби з американськими патріотами Англія найняла в правителів дрібних німецьких князівств близько тридцяти тисяч солдатів. На другому етапі стає особливо помітним, що війна за незалежність за характером, основними завданнями та рушійними силами була буржуазною революцією. Про це свідчили зокрема проведені в цей час аграрні зміни, які мали на меті ліквідацію багатьох істотних елœементів феодалізму. Так, було знищено феодальне землеволодіння корони, за рекомендацією Конгресу 1777 року конфісковані маєтки майже тридцяти тисяч лоялістів. Фермери й орендарі, не чекаючи рішення Конгресу, самочинно припиняли сплату фіксованої ренти. Рішуче було покінчено і з такими атрибутами феодалізму, як майорат і невідчужуваність землі.

Другий етап революції ознаменувався і тим, що в цей час було зроблено перший крок до об’єднання колоній. Декларація незалежності проголосила виникнення суверенних Сполучених Шта-тів Америки. Але це проголошення слід було підкріпити реальним утворенням і оформленням єдиної союзної держави. Існувала пекуча потреба — економічна і воєнна — об’єднати штати, заснувати центральні органи влади. Але процес утворення союзної держави розвивався повільно і несміливо. Штати намагалися зберегти щойно здобуту незалежність, при обговоренні компетенції і функцій союзних органів бажали максимально обмежити їх права. Виявилися розбіжності і недовір’я між південними і північними штатами. Через те процес розробки конституції затягнувся, а саме об’єднання набрало своєрідної форми у вигляді конфедерації. Одночасно з утворенням комісії для розробки проекту Декларації незалежності була сформована ще одна комісія для розробки конституції об’єднаних колоній.

Вже 21 липня 1776 року Б. Франклін представив Конгресу проект під назвою «Статті конфедерації і вічної унії», за яким колонії мали утворити «постійний союз дружби» з центральними органами влади, але при збереженні повної внутрішньої автономії штатів. Цей союз мав називатися «Об’єднані колонії Північної Америки». Проект Б. Франкліна було покладено в основу роботи спеціального комітету, до складу якого ввійшли делœегати від дванадцяти штатів. Опрацьований комітетом проект був представлений Конгресу, і після багаторазового обговорення його ухвалили у листопаді 1777 року і передали на обговорення та схвалення законодавчих органів штатів. Остаточно він набув чинності 1березня 1781 року у вигляді першої конституції Сполучених Штатів Америки під назвою «Статті конфедерації і вічного союзу». Було створено союз тринадцяти штатів у формі конфедерації. Штати вступали «в міцний дружній союз… для спільного захисту, для забезпечення своїх вольностей, для взаємної і загальної користі, беручи на себе обов’язок допомагати один одному проти всякого насильства або проти всяких нападів» (ст. III). За цією конституцією, «кож-ний штат зберігав свій суверенітет, свободу і незалежність, так само, як і всю владу, всю юрисдикцію і права, не передані цією конфедерацією Сполученим Штатам, що зібралися на конгрес».

Верховним органом влади в конфедерації вважався однопалатний конгрес, члени якого — по два — сім делœегатів від кожного штату — обиралися законодавчими органами штатів. Кожний штат, незважаючи на кількість делœегатів, мав у конгресі один голос. Цим забезпечувався принцип рівності між членами конфедерації. До виняткових прав конгресу належали оголошення війни і дозвіл на морське ка-перство, укладення міжнародних договорів, призначення і прийом послів. Крім того, конгрес установлював правила карбування монет, регулював поштовий зв’язок, створював сухопутні й морські військові сили та ін. Він виступав також найвищою апеляційною інстанцією у спорах між штатами. Найважливіші питання вирішувалися конгресом при згоді дев’яти штатів з тринадцяти (ст. IX). Для ведення справ союзу в міжсесійний період конгрес обирав комітет штатів на чолі з головою (по одному представнику від кожного штату). Компетенція комітету була не такою широкою. Він не мав; права вирішувати справи, для яких у конгресі була потрібна кваліфікована більшість – 3/4 голосів (дев’ять штатів). Таким чином, повноваження конгресу були обмеженими. Створене статтями конфедерації об’єднання виявилося дуже слабким: конфедерація не мала союзної грошової системи, не було єдиного громадянства, не було створено сильного і постійного центрального виконавчого органу влади та ін. Але саме таке об’єднання у вигляді конфедерації з незалежністю складових час-тин — штатів — і слабкими, обмеженими у своїх можливостях центральними орга-нами і прагнули утворити штати; які, між іншим, встановили складний порядок пе-регляду цієї конституції. Зміни в статті конфедерації можна було внести лише з до-зволу конгресу і після схвалення законодавчими зборами кожного штату. «Союз пови-нен бути вічним», — підкреслювалося в статті XIII. Безсилість конфедерації визнавалася як всœередині, так і зовні США. Дж. Вашингтон образно називав конфедерацію «мотузкою з піску». Французький уряд погодився, наприклад, видати позику не конгресу конфедерації, який прохав про це, а особисто Дж. Вашингтону. Вже на другому етапі погострювалися суперечності між учасниками війни за неза-лежність. Буржуазія і плантатори намагались обмежити боротьбу лише завоюванням незалежності, а народні маси вимагали поглиблення соціально-економічних перетво-рень.

Особливо різкими ці суперечності стали після 1783 року, коли був підписаний мир з Англією, яка визнала нову незалежну державу — Сполучені Штати Америки. Революція вступає в третій і останній етап свого розвитку, який тривав з 1783 року до, 1787 року. Успішне завершення війни за незалежність не поліпшило становища народних мас. Викликана війною економічна криза тяжко позначилася на широких масах тру-дящих. Головний тягар податків падав в основному на дрібних фермерів і ремісників, з яких складався контингент революційної армії під час війни, фермери розоря-лися, їх землі продавалися за борги, в’язниці були вщент заповнені боржниками. Со-лдатам, що звільнялися з армії, не виплачували гроші. Все це викликало незадоволення і неспокій серед населœення, призводило до відкритих виступів фермерів і ремісників. Заворушення спостерігалися і в армії. По-встанці спалювали судові приміщення, знищували архіви, випускали з в’язниць бо-ржників.

У 1786 році Віргінія виступила з ініціативою скликання з’їзду делœегатів штатів для вирішення низки невідкладних справ щодо торгівлі і морепла-вання між штатами. Після цього конгрес конфедерації в лютому 1787 року звернув-ся до всіх штатів з пропозицією скликати у Філадельфії конвент для перегляду ста-тей конфедерації, щоб пристосувати союзну конституцію до нових потреб. У травні 1787 року у Філадельфії зібрався конвент з 55 депутатів від одинадцяти штатів (два штати не брали участі). Склад конвенту був реакційним. Цензове виборче право в штатах призвело до того, що у виборах делœегатів Конвенту брало участь лише чотири відсотки населœення. Як бачимо, принцип Декларації незалежності про народний суверенітет при формуванні конвенту було відкинуто. Спочатку йшлося про те, що конвент повинœен внести лише поправки до Статей конфедерації. Однак він одразу пішов далі цього обмеження. Налякані широкою хвилею повстань, делœегати конвенту таємно від народу, при зачинœених дверях взяли-ся за розробку нової конституції. У процесі роботи над конституцією у делœегатів виникли розбіжності відно-сно майбутнього устрою держави. Тому спеціальний комітет одинадцяти розробив компромісний проект. Але основна ідея, що об’єднувала представників півніних і південних штатів, полягала в утворенні сильної централізованої влади, охороні приватної власності, максимальному усуненні трудящих мас від управління держа- вою. Всі вони хотіли сильного уряду, відокремлення влади від наро- ду, встановлення такого порядку, за яким, як висловився один з де- легатів, «народ матиме якнайменше відношення до уряду».

Конвент схвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька днів схвалив її і конгрес конфедерації. 4 березня 1789 року після її ратифікації ¾ штатів вона набрала чинності. Конституція складалася з преамбули (вступу) і семи статей, які, у свою чергу, по-ділялися на розділи і абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права і свободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ нової конституції. Згідно з преамбулою конституція запроваджувалася «з метою утворення до-сконалішого союзу, встановлення правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, вжиття заходів щодо спільної оборони, піднесення загального добробуту». Вона за-сновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваження централь-ній владі, але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалися ви-ключно штатів. Конституція спиралася на принцип розподілу влади, і кожна з них — законода-вча, виконавча і судова — діставала досить велику незалежність. Законодавча влада за конституцією передавалася двопалатному конгресу. Палата представників обиралася загальними виборами на 2 роки прямим голосуванням з громадян, які досягли 25-річного віку. Виборчі округи на той час були однаковими – по 30 тисяч жителів. Верхня палата – сенат складалася з сенаторів, які обиралися зако-нодавчими зборами штатів строком на 6 років по два сенатори від кожного штату. Поправка 17-та до Конституції ,прийнята в 1913 році, установила ,що сенатори оби-раються безпосœередньо населœенням штату прямими виборами. Віковий ценз для сена-торів – 30 років. Через два роки 1/3 сенаторів переобирається. Головою сенату був ві-це-президент. Законопроект, прийнятий однією палатою, потребував схвалення дру-гою. Таким чином, з самого початку сенат, як палата консервативна за своїм складом ,мав стати гальмом щодо палати представників. До компетенції конгресу належали справи податкові, митні, монетарні, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, федерального судочинства, справи війни і миру, армії і флоту і т.ін. Конституція спеціально підкреслювала, що законодавчі повноваження конгресу можуть бути розширені в майбут-ньому, і надавала йому можливість «видавати всі закони, які будуть необхідні і до-речні для здійснення зазначених вище повноважень і всіх інших повноважень, які ця конституція надає урядові Сполучених Штатів» (ст. І, 8). Разом з тим у конституції не було переліку прав, що зберігалися за штатами, вона лише перелічувала справи, вилучені з їх компетенції. Штатам, зокрема, було заборо-нено укладати договори і союзи між собою, а також між штатами та іншими дер-жавами, стягувати без дозволу конгресу «будь-які збори або мита на довезені або ви-везені товари», утримувати в мирний час армію або військові судна, «карбувати монету, випускати кредитні білети» та ін. Розширення компетенції штатів визнавалося непри-пустимим. Однак у штатів зберігалися деякі важливі права: приймати свої конститу-ції з умовою збереження республіканського устрою, до їх компетенції було віднесено цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство. Сильну федеральну виконавчу владу конституція передавала президентові Сполу-чених Штатів, який обирається посœередніми двоступеневими виборами на чотири ро-ки. Його можна переобрати. Президент — одночасно і глава держави, і глава уряду. За конституцією він верховний головнокомандувач армії і флоту, а також міліції штатів, має право помилування, призначає «за порадою і згодою сенату» федеральних поса-дових осіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори і т.ін. Отже, конституція наділила президента і його апарат сильною, майже незалежною вико-навчою владою. У взаємовідносинах президента і конгресу позначилося прагнення забезпечити вплив законодавчої влади на виконавчу і навпаки. Так, президенту надавалося право відкладного вето на ухвалені конгресом законопроекти. Проте конгрес мав можли-вість не погодитися з думкою президента і відхилити вето повторною ухвалою біль-шості (2/3 голосів обох палат). Президент не може розпустити конгрес або відкласти його засідання, але має право у виняткових обставинах скликати конгрес або одну із його палат. Разом з тим палаті представників надано виняткове право притягнення президента͵ віце-президента і високих федеральних чиновників до конституційної відповідальності у порядку так званого імпічменту за державну зраду, продажність та інші тяжкі злочини і вчинки. Розгляд таких справ, а також винœесення вироку здійс-нює сенат ухвалою 2/3 голосів присутніх сенаторів. Президент повинœен давати “час від часу конгресові відомості про стан Союзу і пропонувати йому на розгляд усі за-ходи, які визнає необхідними або доречними” (ст.ІІ, 3). Судова влада федерації за конституцією належала Верховному суду США і тим нижчим федеральним судам, які утворюватимуться конгресом (ст.І,ІІІ). Судді при-значаються президентом “за порадою і згодою сенату” і посідають своє місце доти, “доки поводяться бездоганно». До компетенції федеральних судів належать справи, які виходять з конституції і федеральних законів, спори між штатами, спори між громадя-нами різних штатів та ін. Особливе місце в цій системі посів Верховний суд США, який привласнив собі право тлумачення конституції і конституційного нагляду. Для того щоб конституція набрала чинності, потрібна була її ратифікація не менш як дев’ятьма штатами. Для цього в штатах обрали спеціальні конвенти. Однак у процесі обговорення проти конституції були висунуті серйозні заперечення. Штати вимагали включити розділ про громадянські права і свободи, закріпити принцип, за яким, штати зберігали суверенітет у тих межах, у яких його не було передано федерації.

Тому конгрес 1789 року прийняв десять поправок до конституції, запропонованих штатами. У 1791 році вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву «Білль про права». Поправка перша проголошувала, що конгрес не має права видавати закони, які обмежували б свободу совісті, «свободу слова чи преси або право народу мирно збира-тися й звертатися до Уряду з петиціями».

Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, було сказано в другій поправці, «право народу зберігати і носити зброю не підлягає обмеженню».

У мирні часи заборонялося розміщати солдатів на постій до будь-якого будинку без згоди його власника (поправка третя). Поправка четверта декларувала право народу на охорону особи, житла, паперів та вла-сності «від необгрунтованих обшуків чи затримань». Ордери на обшук чи затримання не повинні видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцян-кою.

Особливе значення мала поправка п’ята͵ яка забезпечувала охорону особи і прива-тної власності. Ніхто не повинœен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розши-реною колегією присяжних. Ніхто не повинœен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин, було сказано в цій поправці, нікого не повинні притягувати свідчити проти самого себе, ніхто не повинœен бути позбавлений життя свободи чи власності без належного судового розгляду, «ніякої приватної влас-ності не повинні відбирати для державного використання без справедливого відшкодування».

Білль про права надавав громадянам право «на скорий і прилюдний суд безсторонніх присяжних» у випадках карного переслідування (поправка шоста). Звинувачений мав право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й да-ли очну ставку із свідками, які свідчать проти нього. Звинувачений міг вимагати примусового виклику своїх свідків і «користуватися допомогою адвоката для захисту». У цивільних судових справах «з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів», також зберігалося право на суд присяжних на основі положень загального пра-ва (поправка сьома). Поправка восьма забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи, «накладати жорстокі і незвичайні покарання». При цьому перелік даних прав і свобод зовсім не розглядався у Біллі про права як вичерпний або «як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом» (поправка дев’ята).

Права і повноваження, не віднесені конституцією до компетенції Союзу і не заборонені нею ж окремим штатам, «залишаються відповідно за штатами або за народом» (поправка десята).

Білль про права органічно ввійшов у конституцію 1787 року, яка відобразила таким чином дві тенденції у становленні незалежної американської держави: прагнення буржуазії та плантаторів всіляко обмежити завоювання революції, з одного боку, і активну діяльність народних мас завдяки яким було здобуто перемогу у війні за незалежність,- з другого. Так у запеклій боротьбі лише після прийняття Білля про права у 1791 році була остаточно ратифікована конституція США. Однак офіційною датою прийняття конституції вважається 17 вересня 1787 року.

3. Причини та хід громадянської війни 1861-1865 р.р. Другий цикл поправок до конституції. Реконструкція Півдня