Open Library - открытая библиотека учебной информации

Открытая библиотека для школьников и студентов. Лекции, конспекты и учебные материалы по всем научным направлениям.

Категории

Архитектура ФИЗИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ МЕХАНИКИ
просмотров - 618

План

План

1. Дія елœектричного струму на організм людини.

2. Електричні травми.

3. Чинники, які впливають на наслідки ураження елœектричним струмом.

4. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження елœектричним струмом.

5. Безпечна експлуатація елœектроустановок, елœектрозахисті засоби і заходи.

Зміст лекції

1. Дія елœектричного струму на організм людини.

Широке використання елœектроенергії у всіх галузях народного господарства зумовлює розширення кола осіб, які експлуатують елœектрообладнання. Тому проблема елœектробезпеки при експлуатації елœектрообладнання набуває особливого значення.

Аналіз нещасних випадків в промисловості, які супроводжуються тимчасовою втратою працездатності потерпілими свідчить про те, що кількість травм, викликаних дією елœектрики, порівняно невелика і складає 0,5—1% від загальної кількості нещасних випадків, що трапляються в промисловості. Проте слід зауважити, що з загальної кількості нещасних випадків зі смертельним наслідком на виробництві 20—40% трапляється внаслідок ураження елœектрострумом, що більше, ніж внаслідок дії інших причин, причому близько 80% смертельних уражень елœектричним струмом відбувається в елœектроустановках напругою до 1000 В. Ця обставина зумовлена значною поширеністю таких елœектроустановок і тим, що їх обслуговують практично всі особи, що працюють в промисловості, а елœектроустановки напругою понад 1000 В обслуговуються колом висококваліфікованого персоналу.

Електротравматизм — це явище, яке характеризується сукупністю елœектротравм, які виникають та повторюються в аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях.

Проходячи через тіло людини, елœектричний струм справляє термічну, елœектролітичну, механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії. Одночасно елœектричний струм здійснює і біологічну дію, яка є специфічним процесом, властивим лише живій тканині.

Термічна дія струму проявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, які знаходяться на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади.

Електролітична дія струму характеризується розкладом органічної рідини, в тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічного складу.

Механічна (динамічна) дія — це розшарування, розриви та інші подібні ушкодження тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини внаслідок елœектродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі і які тісно пов'язані з його життєвими функціями.

2. Електричні травми.

Електротравма — це травма, яка спричинœена дією елœектричного струму чи елœектричної дуги.

Різноманітність впливу елœектричного струму на організм людини призводять до елœектротравм, які умовно поділяються на два види:

— місцеві елœектротравми, котрі означають місцеве ушкодженні організму;

— загальні елœектротравми (елœектричні удари), коли уражається (або виникає загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.

Згідно зі статистичними даними орієнтовний розподіл нещасних випадків внаслідок дії елœектричного струму в промисловості за вказаними видами травм має наступний вигляд:

— місцеві елœектротравми — 20%;

— елœектричні удари — 25%;

— змішані травми (одночасно місцеві елœектричні травми та елœектричні удари) — 55%.

Місцева елœектротравма — яскраво виявлене порушення щільності тканин тіла, в тому числі кісток, викликане впливом елœектричного струму або елœектричної дуги. Найчастіше — це поверхневі ушкодження, тобто ушкодження шкіри, а інколи й інших м'яких тканин, зв'язок та кісток.

Небезпеку місцевих елœектротравм та складність лікування залежать від місця, характеру та ступеня ушкодження тканин, а також від реакції організму на це ушкодження. Місцеві елœектротравми виліковуються і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. Однак при важких опіках людина помирає. При цьому безпосœередньою причиною смерті є не елœектричний струм, а місцеве ушкодження організму, викликане струмом. Характерні місцеві елœектротравми — елœектричні опіки, елœектричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та елœектроофтальмія.

Приблизно 75% випадків ураження людей струмом супроводжується виникненням місцевих елœектротравм.

За видами травм ці випадки розподіляються наступним чином, %:

— елœектричні опіки — 40;

— елœектричні знаки — 7;

— металізація шкіри — 3;

— механічні пошкодження — 0,5;

— елœектроофтальмія — 1,5;

— змішані травми — 23;

— всього — 75.

Електричні опіки — це ушкодження поверхні тіла під дією елœектричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини. Опіки бувають двох видів: струмові, коли струм проходить через тіло людини, та дугові (під дією елœектричної дуги температурою понад 3500 °С).

Електричний знак — це чітко окреслена пляма діаметром 1—5 мм сірого або блідо-жовтого кольору, що з'являється на поверхні шкіри людини, яка зазнала дії струму. В більшості випадків елœектричні знаки безболісні, з часом верхній шар шкіри сходить, а уражене місце набуває початкового кольору, відновлює пластичність та чутливість.

Електрометалізація — проникнення в шкіру частинок металу внаслідок його розбризкування та випаровування під дією струму. Вона може статися при коротких замиканнях, від'єднаннях роз'єднувачів та рубильників під навантаженням. При цьому дрібні частинки розплавленого металу під впливом динамічних сил та теплового потоку розлітаються у всі сторони з великою швидкістю. Кожна з цих частинок має високу температуру, але малий запас теплоти, і тому не здатна пропалити одяᴦ. Тому ушкоджуються відкриті частини тіла — руки та обличчя. Уражена ділянка тіла має жорстку поверхню.

В залежності від наслідку ураження елœектричні удари можна умовно розділити на 5 ступенів:

І — судомні ледь відчутні скорочення м'язів;

II — судомні скорочення м'язів, що супроводжуються сильним

болем, що ледь переноситься без втрати свідомості;

III — судомне скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі

збереженням дихання і роботи серця;

IV — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або

дихання (або одного і другого разом);

V — клінічна смерть, тобто відсутність дихання та кровообігу.

3. Чинники, які впливають на наслідки ураження елœектричним струмом.

Характер впливу елœектричного струму на організм людини, а відтак і наслідки ураження, залежать від цілої низки чинників, які умовно можна підрозділити на чинники елœектричного характеру:

- сила струму,

- напруга,

- опір тіла людини,

- вид і частота струму

та неелœектричного характеру:

- тривалість дії струму,

- шлях проходження струму через тіло людини,

- індивідуальні особливості людини,

- умови навколишнього середовища.

Сила струму. Зі зростанням сили струму небезпека ураження ним тіла людини зростає. Розрізняють порогові значення струму (при частоті 50 Гц):

— пороговий відчутний струм — 0,5—1,5 мА при змінному струмі і 5—7 мА при постійному струмі;

— пороговий невідпускний струм (струм, що викликає при проходженні через тіло людини нездоланні судомні скорочення м'язів руки, в котрій затиснений провідник) — 10—15 мА при змінному струмі і 50—80 мА при постійному струмі;

— пороговий фібриляційний струм (струм, що викликає при проходженні через організм фібриляцію серця) — 100 мА при змінному струмі і 300 мА при постійному струмі.

Опір тіла людини проходженню струму. Електричний опір тіла людини — це опір струму, котрий проходить по ділянці тіла між двома елœектродами, прикладеними до поверхні тіла. Він складається з опору тонких зовнішніх шарів шкіри, котрі контактують з елœектродами, і з опору внутрішніх тканин тіла. Найбільший опір струму чинить шкіра. На місці контакту елœектродів з тілом утворюється своєрідний конденсатор, однією обкладкою котрого є елœектрод, другою — внутрішні струмопровідні тканини, а діелœектриком — зовнішній шар шкіри. Електричні властивості конденсатора характеризуються напругою, на котру він розрахований, та його ємністю. Ємність конденсатора — відношення його заряду до напруги, при котрій він може отримати даний заряд.

Таким чином, опір тіла людини складається з ємнісного та активного опорів. Величина елœектричного опору тіла залежить від стану рогового шару шкіри, наявності на її поверхні вологи та забруднень, від місця прикладання елœектродів, частоти струму, величини напруги, тривалості дії струму. Ушкодження рогового шару (порізи, подряпини, волога, потовиділення) зменшують опір тіла, а відтак — збільшують небезпеку ураження. Опір тіла людини в практичних розрахунках приймається рівним 1000 Ом.

Змінний струм. Через наявність в опорі тіла людини ємнісної складової зростання частоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла та зростанням струму, що проходить через тіло людини Можна було б припустити, що зростання частоти призведе до підвищення цієї небезпеки. Однак це припущення справедливе лише в діапазоні частот до 50 Гц. Подальше ж підвищення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить через людину, супроводжується зниженням небезпеки ураження, котра повністю зникає при частоті 450—500 Гц, тобто струм такої та більшої частоти — не може викликати смертельного ураження внаслідок припинœення роботи серця або легенів, а також інших життєво важливих органів. Однак ці струми зберігають небезпеку опіків при виникненні елœектричної дуги та при проходженні іх безпосœередньо через тіло людини. Значення фібриляційного струму при частотах 50—100 Гц практично однакові; при частоті 200 Гц фібриляційний струм зростає приблизно в два рази в порівнянні з його значенням при 50—100 Гц, а при частоті 400 Гц — більше, ніж в 3 рази.

Постійний струм. Постійний струм приблизно в 4—5 разів безпечніший, ніж змінний струм частотою 50 Гц. Цей висновок випливає з порівняння значень порогових невідпускаючих струмів (50—80 мА для постійного та 10—15 мА для струму частотою 50 Гц) і гранично витримуваних напруг, людина, тримаючи циліндричні елœектроди в руках, в змозі витримати (за больовими відчуттями) прикладену до неї напругу не більше 21—22 В при 50 Гц і не більше 100—105 В для постійного струму. Постійний струм, проходячи через тіло людини, викликає слабші скорочення м'язів і менш неприємні відчуття порівняно зі змінним того ж значення. Лише в момент замикання і розмикання ланки струму людина відчуває короткочасні болісні відчуття внаслідок судомного скорочення м'язів. Порівняльна оцінка постійного та змінного струмів справедлива лише для напруг до 500 В. Вважається, що при більш високих напругах постійний струм стає небезпечнішим, ніж змінний частотою 50 Гід.

Тривалість проходження струму через організм істотно впливає на наслідок ураження: зі зростанням тривалості дії струму зростає ймовірність важкого або смертельного наслідку. Така залежність пояснюється тим, що зі зростанням часу впливу струму на живу тканину підвищується його значення, накопичуються наслідки впливу струму на організм. Зростає також імовірність співпадання моменту проходження струму через серце з уразливою фазою серцевого циклу (кардіоциклу). Зростання сили струму зі зростанням часу його дії пояснюється зниженням опору тіла людини внаслідок місцевого нагрівання шкіри та подразнювальної дії на тканини Це викликає рефлекторну, тобто через центральну нервову систему, швидку зворотну реакцію організму у вигляді розширення судин шкіри, а відтак — посилення постачання її кров'ю і підвищення потовиділення, що й призводить до зниження елœектричного опору шкіри в цьому місці.

Наслідки впливу струму на організм полягають в порушенні функцій центральної нервової системи, зміні складу крові, місцевому руйнуванні тканин організму під впливом тепла, що виділяється, в порушенні роботи серця, легенів. Зі зростанням часу дії струму ці негативні фактори накопичуються, а згубний їх вплив на стан організму посилюється..

Шлях протікання струму через людину. Практика та експерименти показують, що шлях протікання струму через тіло людини має велике значення з огляду на наслідки ураження. Якщо на шляху струму виявляються життєво важливі органи — серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження досить велика, оскільки струм безпосœередньо впливає на ці органи. Якщо ж струм проходить іншими шляхами, то його вплив на життєво важливі органи може бути лише рефлекторним, а не безпосœереднім. При цьому, хоч небезпека важкого ураження і зберігається, але ймовірність його знижується. До того ж, оскільки шлях струму визначається місцем прикладання струмопровідних частин (елœектродів) до тіла потерпілого, то його вплив на наслідок ураження зумовлюється ще й різним опором шкіри на різних ділянках шкіри.

Індивідуальні властивості людини. Відомо, що здорові та фізично міцні люди легше переносять елœектричні удари, ніж хворі та слабкі. Особливо сприйнятливими до елœектричного струму є особи, котрі нездужають на захворювання шкіри, серцево-судинної системи, органів внутрішньої секреції, легенів, мають нервові хвороби.

Важливе значення має психічна підготовленість до можливої небезпеки ураження струмом. В переважній більшості випадків несподіваний елœектричний удар навіть за низької напруги призводить до важких наслідків. Проте за умови, коли людина очікує удару, то ступінь ураження значно знижується. В цьому контексті великого значення набувають ступінь уваги, зосœередженість людини на виконуваній роботі, втома. Кваліфікація людини також суттєво відбивається на наслідках впливу елœектричного струму. Досвід, вміння адекватно оцінити ситуацію щодо небезпеки, що виникла, а також застосувати раціональні способи звільнення від струму дозволяють уникнути важкого ураження. В зв'язку з цим правила техніки безпеки передбачають обов'язкову медичну перевірку персоналу, котрий обслуговує елœектроустановки при початку роботи та періодичні перевірки.

4. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження елœектричним струмом.

За ступенем небезпеки ураження елœектричним струмом усі приміщення поділяються на три категорії:

- приміщення з підвищеною небезпекою;

- особливо небезпечні приміщення;

- приміщення без підвищеної небезпеки.

Приміщення з підвищеною небезпекою - це такі приміщення, в яких відносна вологість тривало перевищує 75% або є струмопровідні підлоги (металеві, земляні, залізобетонні та ін) або струмопровідний пил, температура повітря перевищує +35оС або встановлені великі заземлені металеві конструкції і можливий одночасний дотик людини до з'єднаних із землею металоконструкцій будинків, технологічним апаратам, механізмам і т. п., з одного боку, і до металевих корпусів елœектрообладнання, з іншого. До таких приміщень відносять ковальські, механічні, столярні виробничі дільниці та відділення, неопалювані складські приміщення та ін.. Напруга елœектроінструменту і переносних елœектричних світильників, що застосовуються в приміщеннях з підвищеною небезпекою, не повинна перевищувати, 42 В.

Особливо небезпечні приміщення мають підвищену вологість (за виробничих умов відносна вологість у них наближається до 100%) або хімічно активне середовище, яке постійно або тривало руйнівно діє на ізоляцію і струмоведучі частини. Можлива і одночасна дія двох чинників, що визначають ознаки підвищеної небезпеки виробничих приміщень. Особо небезпечними приміщеннями є просочувальні, гальванічні, газогенераторні ділянки та відділення, душові, пральні, приміщення для зарядки акумуляторів та інші. У цих приміщеннях дозволяється працювати з елœектроінструментом напругою не вище 42В при обов'язковому застосуванні засобів індивідуального захисту (діелœектричних рукавичок, килимків і т. п. ). Переносні елœектричні світильники повинні мати напругу не більше 12 В. .

Приміщеннями без підвищеної небезпеки є всі приміщення, в яких відсутні чинники, що визначають особливу і підвищену небезпеку приміщень. Це службові та побутові приміщення, офісні приміщення, бібліотеки, склади, які опалюються і т. д.

Електроустановки поза приміщеннями за ступенем небезпеки прирівнюють до елœектроустановок, що експлуатуються в особливо небезпечних приміщеннях.

6. Безпечна експлуатація елœектроустановок: елœектрозахисті засоби і заходи.

Електрозахисними засобами називаються вироби, що переносяться та перевозяться і слугують для захисту людей, які працюють з елœектроустановками, від ураження елœектричним струмом, від дії елœектричної дуги та елœектромагнітного поля.

Залежно від призначення елœектрозахисні засоби підрозділяються на:

- ізолювальні,

- огороджувальні,

- запобіжні.

Ізолювальні елœектрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин елœектроустановок, що знаходяться під напругою та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин елœектроустановок та струмопровідних частин чи металевих конструктивних елœементів (корпусів), які опинилися під напругою.

Розрізняють основні та додаткові елœектрозахисні засоби.

До основних належать такі елœектрозахисні засоби, ізоляція яких протягом тривалого часу витримує робочу напругу елœектроустановки, і тому ними дозволяється доторкатись до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою:

- при роботах у елœектроустановках з напругою до 1000 В - діелœектричні рукавички, ізолювальні штанги, інструменти з ізольованими ручками, струмовимірювальні кліщі;

- при роботах в елœектроустановках з напругою вище 1000 В - ізолювальні штанги, струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги.

Додаткові ізолювальні захисні засоби мають недостатні ізолювальні властивості, тому призначені лише для підсилення захисної дії основних засобів, разом з якими вони і застосовуються.

До них належать:

- при роботах у елœектроустановках з напругою до 1000 В - діелœектричні калоші, килимки, ізолювальні підставки;

- при роботах в елœектроустановках з напругою вище 1000 В - діелœектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки.

Огороджувальні елœектрозахисні засоби призначені для тимчасового огороджування струмопровідних частин (щити, бар'єри, переносні огорожі), а також для заземлення вимкнутих струмопровідних частин з метою запобігання ураження струмом при випадковій появі напруги (тимчасове заземлення).

Запобіжні елœектрозахисні засоби та пристосування призначені для захисту персоналу від випадкового падіння з висоти (запобіжні пояси); для забезпечення безпечного піднімання на висоту (драбини, „кігті”), для захисту від світлової, теплової, механічної дії елœектричної дуги (захисні окуляри, щитки, спецодяг, рукавички тощо).

До роботи на елœектроустановках допускаються особи, не молодші 18 років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів праці, перевірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади та кваліфікаційної групи з елœектробезпеки, і які не мають протипоказань, визначених Міністерством охорони здоров'я України.

З метою профілактики професійних захворювань, нещасних випадків та забезпечення безпеки праці працівники, що обслуговують діючі елœектроустановки, в обов'язковому порядку проходять попередній (при прийнятті на роботу) та періодичні (термін зумовлений професією та характеристикою роботи) медичні огляди.

Для забезпечення безпеки робіт у діючих елœектроустановках належить виконувати такі організаційні заходи:

- призначення осіб, які відповідають за організацію та проведення робіт;

-оформлення наряду чи розпорядження на проведення робіт;

- організація нагляду за проведенням робіт;

-оформлення закінчення робіт, перерв у роботі, переведення на інші робочі місця.

До технічних заходів, які необхідно виконувати у діючих елœектроустановках для забезпечення безпеки робіт, належать:

1) при проведенні робіт зі зняттям напруги в діючих елœектроустановках чи поблизу них:

- вимкнення установки (частини установки) від джерела живлення елœектроенергії;

- механічне блокування приводів апаратів, які здійснюють вимкнення,

- зняття запобіжників, від'єднання кінців лінії, яка здійснює елœектропостачання, та інші заходи, що унеможливлюють випадкову подачу напруги до місця проведення робіт;

- встановлення знаків безпеки та захисних огорож біля струмопровідних частин, що залишаються під напругою і до яких у процесі роботи можливе доторкання або наближення на недопустиму відстань;

- встановлення заземлення (ввімкнення заземлювальних ножів чи встановлення переносних заземлень);

- огородження робочого місця та вивішування плакатів безпеки (наприклад "Не вмикати! Робота на лінії) на приводах роз'єднувачів;

2) при проведенні робіт на струмопровідних частинах, які знаходяться під напругою, та поблизу них:

- виконання робіт за нарядом не менш ніж двома працівниками із застосуванням елœектрозахисних засобів, під постійним наглядом, із забезпеченням безпечного розташування працівників, використовуваних механізмів та пристосувань.

Контрольні питання до теми, яка вивчається

1. Поясніть поняття «елœектротравматизм».

2. Назвіть основні причини елœектротравматизму на виробництві.

3.Вкажіть, яку дію на організм людини спричиняє елœектричний струм.

4. Поясніть, в яких умовах виникають елœектротравми.

5.На які види підрозділяються елœектротравми та що є характерним для кожної з них?

6. Як можна умовно поділити елœектричні удари в залежності від наслідку ураження?

7.Дайте характеристику чинників, які впливають на наслідки ураження елœектричним струмом.

8.Приведіть класифікацію елœектрозахисних засобів залежно від призначення.

9. Поясніть, чомуелœектрозахисні засоби називаються ізолювальними.

10. Порівняйте основні і додаткові елœектрозахисні засоби, приведіть їх призначення.

11. Які організаційні заходи належить виконувати для забезпечення безпеки робіт у діючих елœектроустановках?

12. Дайте характеристику технічним заходам, які необхідно виконувати у діючих елœектроустановках для забезпечення безпеки при проведенні робіт зі зняттям напруги.

Література

1. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці. - Львів: УАД - 2006 – 336 с, стор.218-251.

Л е к ц і я 15

Тема: Основи пожежної профілактики на виробничих об'єктах.

1. Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.

2. Категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою

3.Класифікація вибухонебезпечних і пожежонебезпечних приміщень і зон.

4. Основні заходи і засоби щодо забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкту.

5. Порядок дій персоналу при виникненні пожежі

6.Вивчення питань пожежної безпеки працівниками

Зміст лекції

1. Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.

Відповідно до ГОСТ 12.1.044-89 оцінку пожежовибухонебезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні.

За горючістю речовини та матеріали поділяються на три групи: негорючі, важкогорючі та горючі (будівельні матеріали відповідно до ДСТУ Б В.2.7-19-95 поділяються на горючі та негорючі.

Негорючі - речовини та матеріали не здатні до горіння в повітрі нормаль­ного складу. Це переважно неорганічні матеріали, металеві, гіпсові, цегляні конструкції та ін.

Важкогорючі - це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт, пресовані дерев'яно-волокнисті плити тощо.

Горючі - речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать більшість органічних матеріалів. В свою чергу горючі матеріали та речовини поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра тощо) без попереднього нагрівання (папір, целюлоза та інші) та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання (пресований картон, рубероїд та інші).

Температура спалаху - найменша температура речовини, за якої за встановленими умовами випробування над її поверхнею утворюється пара, здатна спричинити спалах у повітрі під впливом джерела запалювання, але швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

- легкозаймисті рідини (ЛЗР) - рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 0С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт та ін.);

- горючі рідини (ГР) - рідини, які мають температуру спалаху понад 61 0С у закритому тиглі або 66 0С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін та ін.).

Температура спалахування - найменша температура матеріалу (речовини), за якої за встановленими умовами випробування матеріал (речовина) виділяє горючі пару та гази з такою швидкістю, що під час впливу на них джерела запалювання спостерігається спалахування.

Температура самоспалахування - найменша температура навколишнього середовища, за якої за встановленими умовами випробування спостерігається самоспалахування матеріалу (речовини).

Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум'я­це мінімальний та максимальний вміст горючої речовини в однорідній суміші з окислювальним середовищем за якого можливе поширення полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. В замкнутому об'ємі спалахування носить, зазвичай, вибуховий характер, тому вказані концентраційні межі іноді ще називають межами вибуховості.

Повітряні суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти (вибухати) не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.

Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентра­ційної межі поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечниЙ. При значенні НКМ менше 65 г/ м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, борошна, цукру тощо), а при інших значеннях НКМ - пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну тощо).

Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум'я. НТМ та ВТМ - це такі температури матеріалу (речовини), за яких його насичена пара утворює в окислювальному середовищі концентрації, що дорівнюють відповідно НКМ та ВКМ.

Температурні межі поширення полум'я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація насичених парів буде безпечною щодо пожежі чи вибуху.

Існують й інші показники пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.

2. Категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Для правильного планування та успішного проведення заходів пожежної про­філактики вагоме значення має оцінка об'єктів щодо їх вибухопожежонебезпеки. Умови виникнення та поширення пожежі в будівлях та приміщеннях залежать від кількості та пожежонебезпечних властивостей речовин і матеріалів, що в них знахо­дяться (використовуються), а також особливостей технологічних процесів розміщених у них виробництв. За вибухопожежною та пожежною небезпекою приміщення та будівлі відповідно до норм технологічного проектування (ОНТП 24-86) поділяються на п'ять категорій: Л, Б, В, Г, Д.

Категорія А (вибухопожежонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 ас в такій кількості, що можуть утворювати

вибухонебезпечні паро-і газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечна). Горючий пил або волокна, легкозай­мисті рідини з температурою спалаху більше 280С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пило-або пароповітряні суміші, при спала­хуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В (пожежонебезпечна). Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти, за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться (використовуються) не належать до категорій А чи Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

3. Класифікація вибухонебезпечних і пожежонебезпечних приміщень і зон.

Головним заходом запобігання пожеж і вибухів від елœектрообладнання є правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з ПУЕ, приміщення поділяються на вибухонебезпечні (В-І,

В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-II, В-IIа) і пожежонебезпечні (П-І, П-II, П-IIа, П-III) зони.

Вибухонебезпечна зона — це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші.

Пожежонебезпечна зона — це простір, де можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.

Клас В-І — зони приміщень, в котрих виділяються горючі гази і пари в такій кількості і з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи.

Клас В –Іа—зони приміщень, в котрих вибухонебезпечна концентрація газів і пари можлива лише внаслідок аварії або несправності.

Клас В- Іб—ті ж самі зони, що й класу В-Іа, але мають наступні особливості:

— горючі гази мають високу нижню концентраційну межу поширення полум'я (15% і більше) та різкий запах;

— при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об'єм, не більший 5% загального об'єму приміщення (зони);

— горючі гази і рідини використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафах або під витяжними зонтами.

Згідно з ПУЕ, якщо об'єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об'єму приміщення, то всœе приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпеки.

Якщо об'єм вибухонебезпечної суміші дорівнює або менший 5% вільного об'єму приміщення, то вибухонебезпечною вважається зона приміщення в межах до 5 м по горизонталі і вертикалі від технологічного апарата͵ від якого можливе виділення горючих газів або пари ЛЗР. Приміщення за межами вибухонебезпечної зони вважається вибухобезпечним, якщо немає інших факторів, які утворюють вибухонебезпечність.

Клас В-Іг — зовнішні установки, які містять вибухонебезпечні гази, пари, рідини, при цьому вибухонебезпечна концентрація може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Клас В-ІІ — зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окислювачем при нормальних, нетривалих режимах роботи.

Клас В-ІІа — зони, аналогічні зонам класу В-ІІ, де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.

Клас П-І — зони приміщень, в котрих застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С.

Клас П-ІІ — зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею поширення полум'я понад 65 г/м3 об'єму повітря, або вибухонебезпечного пилу, вміст котрого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій.

Клас П-ІІа — зони приміщень, в котрих є тверді або волокнисті горючі речовини. Горючий пил і волокна не виділяються.

Клас П-ІІІ — зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху пари понад 61 °С, а також тверді горючі речовини.

Клас зони визначають технологи спільно з елœектриками проектної або експлуатаційної організації, виходячи з характеристики навколишнього середовища.

Згідно з ПУЕ, в пожежонебезпечних зонах використовується елœектрообладнання закритого типу, внутрішній простір котрого відділений від зовнішнього середовища оболонкою. Апаратуру управління і захисту, світильники рекомендується застосовувати в пилонепроникному виконанні. Вся елœектропроводка повинна мати надійну ізоляцію. У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках слід використовувати вибухозахищене обладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.020-76. Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів В-І та В-ІІ необхідно виносити за межі вибухонебезпечних приміщень з дистанційним керуванням. Проводи у вибухонебезпечних приміщеннях мають прокладатися у металевих трубах. Може використовуватися броньований кабель. Світильники для класів В-І, В-ІІ, В-ІІа також повинні мати вибухозахищене виконання.

4. Основні заходи і засоби щодо забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкту.

Під пожежною безпекою об’єкта розуміють такий його стан, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Забезпечення пожежної безпеки об’єкта досить складне і багатоаспектне завдання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно. Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта складається із відповідних систем, кожна з яких підрозділяється на підсистеми, а ті, в свою чергу, на підсистеми нижчого рівня.

Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів. Оскільки дві перші системи достатньо об’ємні та потребують більш детального вивчення, то розглянемо їх окремими пунктами розділу.

Всі заходи організаційно-технічного характеру на об’єкті можна підрозділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.

Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об’єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки (включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування наочних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацією ДПД та ПТК, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об’єкта в цілому та ін.

До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними до


Читайте также


  • - Физические основы механики

    ФИЗИКА В.М. Полунин, Г.Т.Сычев Конспект лекций Утверждено Научно-методическим советом университета в качестве конспекта лекций Курск 2002 УДК 531/534 ББК В21 П53 Рецензенты: Доктор физико-математических наук, зав. кафедрой ТиЭФ КГТУ, профессор А.А.Родионов ... [читать подробенее]


  • - ФИЗИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ МЕХАНИКИ 3 страница

    · Связь между линейными (длина пути s, пройденного точкой по окружности радиуса R, линейная скорость v, тангенциальное ускорение , нормальное ускорение ) и угловыми характеристиками (угол поворота &... [читать подробенее]


  • - ФИЗИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ МЕХАНИКИ 2 страница

    В декартовой системе координат положение точки А в данный момент времени по отношению к этой системе определяется тремя координатами х, у и z, или радиусом-вектором (рис. 1.1). При движении материальной точки ее координаты с течением времени изменяются. В общем случае ее... [читать подробенее]


  • - ФИЗИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ МЕХАНИКИ 1 страница

    ОБЩИЙ КУРС ФИЗИКИ III.4.3. Выходные материалы процесса контроля реагирования III.4.2. Инструменты и методы для контроля реагирования III.4.1. Входные материалы для процесса контроля реагирования План управления риском. См. раздел III.3.3 Фактически происшедшие рисковые... [читать подробенее]


  • - ФИЗИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ МЕХАНИКИ 3 страница

    · Связь между линейными (длина пути s, пройденного точкой по окружности радиуса R, линейная скорость v, тангенциальное ускорение , нормальное ускорение ) и угловыми характеристиками (угол поворота &... [читать подробенее]


  • - ФИЗИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ МЕХАНИКИ 2 страница

    В декартовой системе координат положение точки А в данный момент времени по отношению к этой системе определяется тремя координатами х, у и z, или радиусом-вектором (рис. 1.1). При движении материальной точки ее координаты с течением времени изменяются. В общем случае ее... [читать подробенее]


  • - ФИЗИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ МЕХАНИКИ 1 страница

    ОБЩИЙ КУРС ФИЗИКИ III.4.3. Выходные материалы процесса контроля реагирования III.4.2. Инструменты и методы для контроля реагирования III.4.1. Входные материалы для процесса контроля реагирования План управления риском. См. раздел III.3.3 Фактически происшедшие рисковые... [читать подробенее]


  • - Физические основы механики

    Механика — часть физики, которая изуча­ет закономерности механического движе­ния и причины, вызывающие или изменяю­щие это движение. Механическое движе­ние— это изменение с течением времени взаимного расположения тел или их частей. Развитие механики как науки... [читать подробенее]


  • - ЧАСТЬ I. ФИЗИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ МЕХАНИКИ. МОЛЕКУЛЯРНАЯ ФИЗИКА И ТЕРМОДИНАМИКА

    РАБОЧАЯ ПРОГРАММА ПО ФИЗИКЕ Ч.1 Глава 1. Физические основы механики ВВЕДЕНИЕ. КИНЕМАТИКА МАТЕРИАЛЬНОЙ ТОЧКИ. Механическое движение. Системы отсчета. Материальная точка. Траектория. Перемещение и путь. Скорость и ускорение. Тангенциальное и нормальное ускорения.... [читать подробенее]


  • - Физические основы механики, молекулярной физики и термодинамики

    Пояснение к рабочей программе Приступая к изучению физики, необходимо уяснить, что физика, наряду с другими естественными науками, изучает объективные свойства окружающего нас материального мира. Она исследует наиболее общие формы движения материи и их взаимные... [читать подробенее]