Open Library - открытая библиотека учебной информации

Открытая библиотека для школьников и студентов. Лекции, конспекты и учебные материалы по всем научным направлениям.

Категории

Архитектура Введение ограничений на предложение труда.
просмотров - 488

План

  1. Міжнародний валютний фонд у системі валютно-кредитних відносин.
  2. Світовий банк та його складові інституції.
  3. Міжнародні регіональні кредитно-фінансові інституції.

Рекомендована література:

Л. 15, с. 505-523; Л. 16, с. 308-322; Л. 18, с. 382-407; Л. 20, с. 405-425.

  1. Міжнародний валютний фонд у системі валютно-кредитних відносин

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи з’явилися у ХХ ст. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та покликані регулювати міжнародні економічні відносини. Їх мета – сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном.

Україна з самого початку свого існування як незалежної держави плідно співпрацює з найбільш потужними світовими валютно-кредитними установами, серед яких: Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку та ін. Розвиваючи таке співробітництво країна намагається інтегруватися у світову економічну систему.

Інтеграція – процеси економічного співробітництва країн, спрямовані на поглиблення поділу праці, досягнення на цій основі економічного зближення країн-учасниць, оптимізацію їх взаємних економічних структур з метою створення єдиного господарського механізму.

Міжнародні організації:

- МВФ;

- Група світового банку: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) – головна установа Групи Світового банку, Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

МВФ – міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН.

МВФ створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1944 р. У створенні МВФ активну участь брав і Радянський Союз. Проте СРСР не підписав угоди з МВФ. Офіційно це було пов’язано з тим, що участь СРСР у цій організації і виконання низки її вимог призвело б до втручання у внутрішні справи Радянського Союзу. З позицій сьогодення така офіційна версія була не зовсім правдивою. Так, вимоги до країни-учасниці про необхідність публікації даних щодо видобутку золота͵ стану платіжного балансу країни та деякі інші навряд чи можна розцінювати, як втручання у внутрішні справи країни. Такі вимоги в цілому вкладаються в ту звичайну інформацію, яку надає позичальник своєму кредитору. Але разом з тим серед умов МВФ були й дійсно дискримінаційні стосовно Радянського Союзу. Так, СРСР, маючи третю після США і Великобританії квоту, на відміну від них не мав би (у разі його вступу до МВФ) права вето.

З країн так званого соціалістичного табору членом МВФ довгий час була тільки Югославія. Ситуація почала змінюватися з 1980-х років, коли до цієї організації ввійшли Румунія, Польща, Угорщина, а в 1991 р. і Радянський Союз подав заяву на вступ до МВФ, яка, однак, не була реалізована у зв’язку з розпадом СРСР.

Пізніше, у 1992 р., на вступ до МВФ подають заявки і входять до цієї організації перші республіки колишнього СРСР. Серед них— Росія, Україна, Казахстан та ін.

МВФ функціонує на підставі свого статуту «Статті угоди МВФ», який з моменту заснування переглядався тричі. Уперше в 1969 р. у зв’язку з уведенням СПЗ (спеціальних засобів запозичення).

СПЗ – спеціальні права запозичення, уведені в систему розрахунків Міжнародним валютним фондом (МВФ) з 01 січня 1970 р. Це валютна одиниця МВФ.

Вдруге у 1976 р., у зв’язку з підписанням Ямайської валютної угоди і, нарешті, остання поправка була введена в дію в 1990 р., вона передбачала припинœення участі в голосуванні тих країн, які не погасили своїх боргів перед МВФ.

МВФ сприяє міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, підвищенню ступеня їх конвертованості, підтримує рінововагу платіжних балансів країн-членів Фонду, надає короткострокові кредити країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організовує консультативну допомогу з фінансових і валютних питань.

Структура органів управління МВФ представлена Радою керівників. У цій раді кожна країна-учасник представлена керівником і його заступником, який, як і керівник, теж призначається на 5 років. Рада збирається один раз на рік і є вищим керівним органом МВФ. Більшу частину своїх повноважень рада передає Виконавчій раді, яка займається поточними справами. Сім членів Виконавчої ради призначаються країнами, що мають у МВФ найбільші квоти (США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Китай і Саудівська Аравія). Останні 17 членів цієї ради обираються керівниками від інших країн. Виконавча рада (Директорат) обирає керівника, який і організовує повсякденну діяльність МВФ. Він обирається на 5 років з правом переобрання на наступний термін.

Кожна країна-учасник МВФ робить при вступі певний внесок, який визначається у вигляді квоти (частки). Квота розраховується з урахуванням експорту й імпорту країни, її золотого запасу, національного доходу та деяких інших показників. Вона переглядалась один раз на п’ять років, а з 1973 р. – один раз на три роки. Перегляд квоти може бути здійснено і на вимогу країни – члена МВФ. Кожна країна до 1978 р. 25 % своєї квоти вносила в золоті, а останнім часом у власній валюті. Нині 25 % квоти країна вносить у СПЗ або в іншій валюті, яку визначає МВФ, а останню частку – у національній валюті.

Зараз найбільша частка капіталу МВФ належить США, а відтак, вони мають і більшу частку голосів (близько 20 %). На країни — члени Європейського союзу припадає біля 30 % голосів. Серед країн СНД найбільша кількість голосів у Росії (2,92 %), а кількість голосів України на другому (серед членів СНД) місці (0,73 %). Країна, яка має найменше голосів у МВФ (270), - це Мальдівська Республіка.

На початок ХХІ ст. до МВФ входило більше ніж 180 країн, а загальна сума квот склала близько 150 млрд СПЗ.

Кредитні операції МВФ здійснює тільки з офіційними установами країни: Казначействами, Центральними банками, або ж стабілізаційними фондами.

Якщо МВФ співпрацює з країною і надає їй позики, то це є певним сигналом для державних і приватних кредиторів та сприяє розширенню їх кредитної діяльності. Співпраця країни з МВФ є підтвердженням платоспроможності країни. Свої регулюючі функції МВФ здійснює на базі величезної аналітичної роботи, яка включає збір і опрацювання величезного масиву інформації всіх країн-членів цієї організації. Така інформація стосується значної кількості макроекономічних процесів, а саме: динаміка ВВП, розвиток і співвідношення експорту й імпорту, стан платіжного балансу, зміни в золотовалютних резервах та ін.

В Україні у червні 1992 р. прийнято Закон України про її вступ до МВФ, а також до Міжнародного банку реконструкції та розвитку і трьох його філій (МФК, МАР та БАГІ). У вересні того ж року Україна вступила до МВФ. Наша квота становила 997,3 млн СДР. Оскільки Україна у момент вступу до МВФ знаходилась у стані глибокої кризи і не мала змоги зразу внести ці кошти, то вона скористалася Позичковим фондом при МВФ, з коштів якого країнам, що переживають певні фінансові труднощі, видають безстроковий, безвідсотковий кредит, який поступово треба погасити.

Після вступу до МВФ наша держава розпочала активне співробітництво з цією міжнародною валютно-кредитною організацією. Це співробітництво, як показує досвід багатьох країн, може бути як позитивним, так і негативним. Безсумнівно, що співпраця з МВФ може сприяти структурній перебудові економіки, досягненню макроекономічної стабілізації й інших позитивних зрушень в економіці. Але водночас співпраця з цією організацією може призвести і до негативних наслідків. Ідеться, насамперед, про ті рекомендації, що дає МВФ і виконання яких може бути небезпечним для країни і її населœення. Так, наприклад, МВФ часто наполягає на скасуванні пільг для окремих верств населœення, а в умовах зубожіння основної маси громадян нашої країни це може бути дуже небезпечним. Вимоги МВФ можуть стосуватись також видатків державного бюджету, здійснення певної монетарної політики тощо.

Зі вступом у МВФ Україна взяла на себе великі зобов’язання як країна-член фонду з валютного регулювання. Ці зобов’язання полягають у тому, що наша держава не може здійснювати будь-які маніпулювання валютним курсом для забезпечення власної переваги перед іншими країнами.

У цілому співпраця України з МВФ є перспективною і нині зосœереджена на таких напрямах:

· надання різноманітних послуг і фінансової підтримки приватизованим підприємствам;

· підтримка фінансового сектору країни для посилення стабільності банківської системи й укріплення небанківських кредитних установ;

· розвиток сільськогосподарського виробництва і розбудова інфраструктири села.

Для реалізації цих напрямів МВФ надає нашій державі кредити. Вони використовуються для покриття дефіциту державного бюджету та інших цілей. Починаючи з кінця 1994 р., Україна отримує фінансову підтримку від МВФ при вирішенні багатьох своїх економічних проблем. Спочатку це була допомога, спрямована на подолання величезних труднощів, викликаних зростанням цін на енергоносії, які Україна імпортувала з Росії. Потім у 1995-1999 рр., коли наша держава мала дефіцит рахунка поточних операцій платіжного балансу, цей дефіцит на 66,3 % покривався за рахунок кредитів МВФ. Загальна сума такого кредитування з боку МВФ за цей період досягла 3,3 млрд дол.

Оцінюючи в цілому значення кредитів МВФ як позитивне для України явище, що дозволило подолати досить суттєві труднощі на шляху становлення ринкової економіки, слід зазначити й певні негативні моменти. Серед останніх головне місце посідає суттєве зростання нашого боргу перед МВФ. Загальна заборгованість України перед МВФ досить велика і продовжує збільшуватись. Так, якщо в 1994 р. Україна заборгувала МВФ 249,3 млн СПЗ, то в 1998 р. – вже близько 2 млрд СПЗ. Це ставить питання про розробку стратегії наших відносин з цією організацією.

  1. Світовий банк та його складові інституції

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку. Він об’єднує Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1946 р., і ще три фінансові установи:

· Міжнародну фінансову корпорацію — МФК;

· Міжнародну асоціацію розвитку — МАР;

· Багатостороннє агентство гарантій інвестицій — БАГІ.

Найбільш потужною ланкою тут виступає МБРР. Він об’єднує більше 180 країн, а його капітал складає близько 200 млрд дол. МБРР постійно отримує прибуток (він сягає більше 1 млрд дол. на рік), який використовується на розвиток банку. Акціонерам дивіденди не виплачуються.

За своєю організаційною структурою МБРР дуже нагадує МВФ. Його структура управління приблизно така сама, як у МВФ. Рада керівників, а це вищий орган банку, складається з міністрів фінансів або з голів центральних банків. Рада керівників щорічно разом з МВФ проводить засідання. Більшу частину повноважень ця Рада передає Раді виконавчих директорів, постійно діючому органу, що складається з 24 членів, і під керівництвом голови щотижня проводить засідання. З цих 24 членів ради виконавчих директорів 5 призначається такими країнами, як США, Великобританія, Німеччина, Франція і Японія, а останні — обираються. Рішення у МБРР приймаються більшістю, а з найбільш важливих питань більшістю у 85 %. Кількість голосів залежить від квоти, яку має країна-член. Квота оплачується кожною країною на 20 %, при цьому 2 % у конвертованій валюті, а 18 — у національній. Решта квоти складає гарантійний фонд, що забезпечує емісію цінних паперів (облігацій), які МБРР розміщує на світових ринках. Найбільше голосів у США (17 %). Якщо порівняти з голосами інших країн, то це стільки, скільки мають у сукупності 140 країн, які належать до тих, що розвиваються. Штаб-квартира МБРР знаходиться у Вашингтоні.

Як спеціалізований фінансовий інститут ООН, МБРР призначений для інтеграції усіх країн-членів у систему світового господарства. Це головне завдання МБРР.

Кредити, що надає МБРР, як правило, спрямовані на розвиток різноманітних галузей і сфер суспільного виробництва (сільського господарства, транспорту, міського господарства, охорони навколишнього середовища, виробництва елœектроенергії, охорони здоров’я, освіти тощо). Ці кредити, як правило, довгострокові. Позики надаються під гарантії держави. Термін надання кредитів в основному 15—20 років під відносно невеликий (у межах 7—7,5 %) відсоток. Але відсоток змінюється залежно від ціни тих кредитних ресурсів, які МБРР залучає зі світових ринків капіталу.

У загальній спрямованості кредитної політики, яку здійснює МБРР, можна виділити два основних напрями. Перший – цільові кредити, які є довгостроковими і спрямовані на вирішення конкретних інвестиційних завдань. Це може бути будівництво шляхів, елœектростанцій тощо. Це комерційні кредити, але бідним країнам вони надаються на пільгових умовах (головним чином це стосується рівня позичкового відсотка). Другий — надання кредиту державі під структурні реформи. Такі кредити йдуть на підтримку державного бюджету, за умови його спря- мування на таку реформу.

Міжнародна фінансова корпорація, створена у 1956 р., є складовою Світового банку і має фінансову й організаційну незалежність. При цьому МАР координує свою діяльність з МБРР, що часто підключається до кредитування цих проектів.

Філією МБРР є Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке було створено у 1988 р. Членами цього агентства можуть бути тільки країни-члени МБРР. Призначення БАГІ полягає в тому, щоб стимулювати прямі інвестиції в економіку країн, що розвиваються. Робить це БАГІ способом страхування капіталовкладень від некомерційних ризиків. Гарантії, які надає це агентство, становить 15—20 років. При цьому гарантії покривають до 90 % від загального розміру інвестицій.

До ризиків, які страхує це агентство, належать зміни в соціально-політичних умовах у країні-позичальниці, несприятливі для кредитора рішення уряду, наприклад, відміна конвертованості національної валюти, перепони або заборони щодо вивезення отриманих інвестором прибутків за кордон і т. ін. Для запобігання втрат інвесторів від таких некомерційних ризиків БАГІ надає потенційним інвесторам різноманітну інформацію, що стосується урядових програм, політики й організації здійснення іноземних інвестицій у країні-позичальниці тощо. До функцій цієї агенції входить також проведення різноманітних зустрічей з урядовими та діловими колами різних країн, надання консультацій і здійснення низки інших заходів, які можуть сприяти зменшенню некомерційного ризику, або принаймні його прогнозуванню.

Починаючи з 1992 р. у рамках 36 проектів Світовий банк надав Україні кредитів на 5 млрд. дол. З цих проектів 13 ще діють і зага- льна сума їх кредитування становить 1,3 млрд. дол. В подальшому наше співробітництво зі Світовим банком розвивалось по-різному, але Україна продовжує співпрацювати з цим банком, бо то є визнання нашої держави як країни з ринковою економікою.

На перспективу яка охоплює період з 2006 р. по 2011 р. Рада виконавчих директорів Світового банку вже ухвалила довгострокову стратегію співпраці з Україною. На цей період передбачено надання нам позик на загальну суму в 2–6 млрд. дол. Ці кредити розраховані на підтримку розвитку ринкових відносин в Україні, на розвиток транспорту, енергетичної галузі і т. ін.

Слід зазначити, що співпраця України з групою Світового банку не повинна зосœереджуватись тільки на кредитних відносинах. Наша держава в міру підйому економіки всœе більше повинна використовувати консультаційні й інформаційні можливості цього банку. Ідеться про поступове реформування всієї економіки, розбудову її інфраструктури, а головне, пристосування й адаптацію всієї сукупності ринкових процесів, а відтак, і економіки в цілому до тих норм, що існують і становлять базу функціонування всієї економіки Європейського союзу.

  1. Міжнародні регіональні кредитно-фінансові інституції

Важливий міжнародний фінансовий центр, з яким співпрацює Україна, - це Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Цей банк засновано в 1991 р. за ініціативою тодішнього президента Франції Ф. Міттерана. До складу акціонерів увійшли всі країни – члени тодішнього Спільного ринку і Європейської асоціації вільної торгівлі. Крім цього, засновниками банку стали також СРСР, НДР, Польща, Угорщина, Чехословаччина, Румунія й інші держави. Початковий капітал банку склав 12 млрд доларів, з яких 51 відсоток належав дванадцяти країнам—членам ЄЕС та Європейському інвестиційному банку. Внесок США склав 10, а СРСР- 6 % від статутного капіталу. До речі, США й деякі інші країни заперечували проти входження в банк СРСР на тій підставі, що СРСР не хоче відмовитись від тих воєнних програм, які не влаштовували західних стратегів. Але завдяки підтримці Парижа цю перепону було подолано.

Сьогодні до ЄБРР входить 60 членів (58 країн, а також Європейський союз і Європейський інвестиційний банк). Штаб-квартира банку і сам банк розташовані в Лондоні. Усі його активи і фінансова звітність розраховуються в євро.

Європейський банк реконструкції і розвитку, на відміну від інших міжнародних валютно-кредитних установ, ставить перед тими, хто з ним співпрацює політичні умови. Вони зводяться до трьох основних моментів. Країна повинна бути прихильником багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки. Саме з урахуванням цього і для посилення ринкових засад організації суспільного виробництва ЄБРР видає кредити тільки за умови, що не менше 60 % цих коштів піде на недержавний сектор і переважно на підтримку малого й середнього бізнесу. Розміри кредитів відносно невеликі — у межах 15—150 млн дол. При цьому ЄБРР може кредитувати і проекти в державному секторі, але такі, що зорієнтовані на підтримку ініціатив приватних підприємств.

Такий підхід не є випадковим, бо цей банк створено для сприяння переходу до ринку країн Центральної та Східної Європи і країн—членів СНД та приватній підприємницькій ініціативі.

Маючи значний капітал (20 млрд екю на початок 1997 р.), ЄБРР проводить активні операції у 26 країнах. У кожній з них він має своє представництво, а це робить можливим відслідковувати операції банку і знати особливості конкретного регіону.

Як комерційна установа, ЄБРР надає кредити за ринковими ставками з урахуванням ризиків. За базу, як правило, бере ставки лібор (лондонська міжбанківська ставка відсотка) з надбавкою у вигляді кредитної маржі, що відображає страхові і комерційні ризики. Кредит надається на термін 5—10 років, як правило, під заставу у вигляді активів проекту, рухомого й нерухомого майна, виручки компанії у твердій валюті і т. ін. Погашення кредитів зазвичай проводиться рівними частками кожні півроку.

Крім кредитування, ЄБРР здійснює й інвестування в акціонерні капітали. Але при цьому банк не купує контрольного пакета акцій. Важливим напрямом діяльності банку є надання гарантій, які б полегшували доступ до джерел капіталу.

При кредитуванні ЄБРР бере на себе не більше 35 % тих витрат, які здійснює компанія за конкретним проектом. Якщо ж операція ЄБРР пов’язана з купівлею цінних паперів акціонерного товариства, то цей пакет не повинœен перевищувати 35 % усього капіталу акціонерного товариства. Ці обмеження не стосуються тих учасників операції з кредитування, які залучаються ЄБРР до спільного інвестування тієї чи іншої компанії. А відтак це означає, що в останніх є можливість (на відміну від ЄБРР) отримати за певних умов контрольний пакет акцій компанії, якій надається фінансова допомога.

В Україні ЄБРР здійснив ряд проектів. Серед них кредити під створення бездротового телœефонного зв’язку у м. Львові та у Львівській області; кредити на модернізацію виробництва на кондитерській фабриці «Світоч» та ін.

Потужною світовою валютно-кредитною установою є також Міжнародний інвестиційний банк (МІБ). Відповідно до свого статуту він призначений для середньо- і довгострокового кредитування. Його кредити спрямовані на посилення світової економічної інтеграції. З огляду на це МІБ видає кредити під проекти, пов’язані з розвитком кооперації виробництва, з посиленням його спеціалізації, з проектами, спрямованими на розвиток сировинних та енергозабезпечувальних галузей країни.

У функціонуванні світової системи валютно-кредитних відносин значне місце відводиться діяльності з координації і регулюванню цих відносин. У здійсненні цих функцій велика роль належить таким організаціям як Паризький та Лондонський клуби країн-кредиторів.

Крім цих, певною мірою загальносвітових валютно-кредитних установ, існують і регіональні установи такого типу. До них належать такі організації, як Азіатський банк розвитку (створено у 1968 р.), Міжамериканський банк розвитку (почав функціонувати у 1959 р.), Африканський банк розвитку (заснований у 1963 р.).

Ці установи створені за ініціативою високорозвинœених країн для допомоги в розвитку країн відповідних континœентів. Свою стратегію (від залучення ресурсів до надання кредитів) ці банки будують відповідно до дій МБРР, але кожен із цих банків ураховує особливості відповідного регіону і тісно співпрацює з інституціональними установами країн регіону.

Банк Міжнародних розрахунків є найдавнішою міжнародною організацією, основною функцією якої є регулювання платежів центральних банків та розроблення нормативних документів з банківського нагляду.